15

— Ти чого налякалася, ельф? – перехопив її на шляху до банки кави та уважно в очі заглянув, тримаючи за плечі. Щоб не відверталася.

 Анжела фиркнула.

– В якому сенсі? Нічого я не налякалася! – кинула різко… і закусила губу.

 Ага-ага, він відразу ж повірив. Авжеж!

– А тепер спробуй ще раз, – посміхнувшись, він клацнув її пальцем по носу, трохи посунув та сам почав готувати їм напій. – Не боїшся ж ти, що мене там Степан на пару з твоєю бабцею згризуть замість закуски, правда? Бо я тоді ображусь, попереджаю відразу, – жартома підчепив її, щоб трохи розрадити.

 Чим точно Анжелу спантеличив. Навіть помітив посмішку, що промайнула у куточках рота. Ю-ху! Вже непогано!

– Та ні! Уфф! – вона аж зашарілася від розпачу! – У мене просто взагалі цей Новий рік з голови вилетів! Як і всі свята… – тут її погляд, повний звинувачення, треба помітити, затримався на Миколі.

 Він так зрозумів, що то теж його вина. Отакої! Куди не кинь – всюди він! Чи то затужити, чи то порадіти, що з усіх боків її оточив? Але ж чомусь самому весело.

– І?.. – проігнорувавши те дорікання, підштовхнув Микола до продовження думки. – Що в тому страшного?

– Батьки! – трохи роздратовано вже відгукнулася Анжела, наче він очевидного не розумів. – Вони можуть приїхати до бабці. А вони Валеру бачили. Справжнього! – знов погляд, повний докору.

  У-у-у! – це вона його залякує?

Прозапас заломив брову. Ніби це він вигадав себе – її колишнім назвати… Але ж замість озвучувати докори, взяв тістечко та простягнув їй. Анжела теж натяк вловила, мабуть, тому обрала мовчки частуванням ласувати. А от Прозапас задумався.

 Звісно, це могло стати проблемою. Не для нього особисто, але ж для неї точно неприємна ситуація.

– То скажи, що погано почуваєшся. Ми обидва. Ось! – він хлопнув себе по лобу. — Грип! Лихоманка, кашель, ломота. І просто не підемо туди, щоб нікого не заразити. Ну і Степана здихаєшся заразом, – запропонував перший адекватний варіант, що спав на думку.

 Анжела навіть жувати припинила, подивившись на нього так, ніби Микола найскладнішу теорему довів мимохідь. Дурня, звісно, але ж, чортяка, чому це так приємно?!

– Це геніально! Дійсно може спрацювати! У мене мати панічно боїться всяких інфекцій. Оминає будь-якого хворого десятою дорогою, – помітно пожвавилася вона. – Та й ми нічого не втратимо, як не підемо туди, правда ж? – подивилася на нього, ніби запевнень потребувала.

– Сто відсотків, – хмикнув Прозапас. – Нам і вдвох непогано, – підморгнув він Анжелі трохи зухвало. – Відсвяткуємо тихо, у родинному колі. З Мурчиком, – широко посміхнувшись, пограв бровами.

 А Анжела чомусь аж вдавилася кавою. Закашлялась. Мабуть, надто гарячою вийшла.

 Поплескав її злегка по спині… більше щоб торкнутися, звісно. Та сів навпроти, витягнувши свій телефон. 

 Прийшло повідомлення від боса.

 Вона мовчки жувала своє тістечко та намагалася обдумати те, що раптом усвідомила. І що її до біса налякало!

 Він. Їй. Подобається.

 Чортяка!

 Уфф! У голові аж кипіло!

 Анжела завжди думала що оті всі історії про поганого хлопця та виховану дівчину – повна дурня! Бо як можна запасти на людину, яка не поділяє твої життєві цінності?!

 Хоча… чи так добре вона вміє то аналізувати? Валерій, ну той, справжній, здавалося, дивився в одному з нею напрямку. А по факту? Взагалі мимо! І він був зовсім не тим, ким вона його вважала.

 А тут, наче ж взагалі протилежний за орієнтирами чоловік, а її до нього тягне так, що Анжела не те що про всяку логіку забуває, а й про елементарну безпеку! І з цим точно треба щось робити!

 От що він зараз в тому телефоні читає? Вона ж помітила, як невловимо змінився погляд та й вся постава Миколи. Він ніби ще вище став, сторожкий, дужий. Стиснув зуби, аж жовна виступили на щоках. Спохмурнів… Головне ж, брови з міста не зрушили, нема залому, але їй аж відгукнулося оцим всім!

 А ще тим, наскільки ж небезпечний за всіма тими посмішками та жартами!

 Від нього то наче якоюсь хвилею йде. Інколи ніби приховує, вона навіть забувається. А потім, як ото зранку, коли за тим чоловіком спостерігав, або зараз – аж крізь шкіру просочується. Брр…

 І в Анжели мороз від того хребтом йде, бо розуміє, що цей чоловік дійсно може становити загрозу. Не помилилася тоді, у найперший вечір!

 Але ж біда в іншому!

 Окрім отого всього, у неї в животі ніби феєрверки вибухають! І дрібним тремтінням по кожному нерву вібрує… зовсім не від страху, трясця!

 Дурне-дурне! Як можна западати на того, хто ж явно несе загрозу?! Але й подіяти нічого з собою не може. А від усіх тих дрібничок, які він ніби мимохідь робить: ці тістечка, до прикладу, кава для неї, сніданки та вечері, “захист” від Степана – так і взагалі розум пливе, залишивши керування почуттям та емоціям!

 А ті раптом пожвавішали, розквітнули, розкинулися по тілу та душі у всій своїй красі… І як тепер їх назад у логіку запхати – те ще запитання!

 А ще ж самій до біса цікаво стало, що ж то за чоловʼяга такий небезпечний з тачкою, за яким вони підглядали? І що це Микола там отримав за повідомлення, що таким став? О, і з ким це він вчора зустрічався, що за “наркоман”, про що їй бабця казала?!

 Трясця! Цікавість її погубить, це точно. Або цей чоловік… 

 Чи таки вона схаменеться та його раніше під гнів бабці Люби підставить? І тут ще треба зважити, що небезпечніше, до речі… Але чим далі, тим менше їй вірилося в такий варіант, от у чому проблема.

– Ельф, то що стосовно тачки? – раптом скинув голову Микола, привернувши її увагу. 

– А що з нею? – сполохано смикнулася, визирнувши зі своїх тривожних роздумів.

– Контакти компанії, – посміхнувся Микола… але, здалося, одними очима. – Раз вона вже мій тобі дарунок, на наш перший Новий рік разом, – ледь не розсміявся, здалося, – то я хочу все владнати. – Він ще й підморгнув.