13

 Взагалі-то, вона збиралася твердо і наполегливо заявити, що від сьогодні він спить на тахті у вітальні! Так! Саме за цим Анжела і зайшла до кухні!

 Але тепер… Вона якось розгублено повернулася до спальні, притримуючи ковдру та несучи подушку. Мурчик вже був тут.

 Ти диви, у цих чоловіків щось таке вмонтовано, що найтепліші міста нахабно займають. Але ж… вночі дійсно буде холодно. А ця запасна ковдра не така вже й тепла. Як вона може тепер щось подібне Миколі запропонувати? Він страшенний нахаба, звісно, і ще бандит, вона нічого з того не забула.

 Але ж він і допомагав їй цілісенький день сьогодні! І годував. А на вечерю навіть картоплю посмажив до тих сардельок. З вмінням Анжели поратися по кухні – то було просто щось з категорії “делікатес”. І та картопля виявилася таки божевільно смачної! Чи то вона на вечір знову зголодніла, чи давно картоплю не їла…

 Так що так, було б страшенно невдячно з її боку зараз його на вузьку та коротку тахту вигнати. Ще й без нормальної ковдри. Та й самій Анжелі так буде значно тепліше. Варто визнати, що Микола зігріває у рази ефективніше, ніш Мурчик. Чисто математично, враховуючи площу тіла обох істот. Так що… це і в її інтересах. 

 Та й він до неї ж не ліз сьогодні. І от нещодавно – чудово себе в руках тримав, та і її також. Може, варто було б і трохи гірше… якщо про тримання нім самого себе говорити.

 Так що то точно було все через сон. Навряд він до неї полізе. Можна спокійно засипати.

 І, впевнивши себе в цьому, Анжела зі спокійною совістю затягла Мурчика під дві ковдри, натягнула худі, у якому спала ще з жовтня, бо таки мерзла. Накинула каптур та зручно вмостилася на подушках. Та чи не миттєво заснула.

 Коли Микола добрався до спальні, таки впевнившись, що інтуїція та професійна памʼять не підкачали, то був саме той контрабандіст, взагалі розгубився! Він не знайшов Анжелу в ліжку! Але ж вона точно нікуди не виходила та й в інших кімнатах її не було, наче. 

 Проте раптом розчув сопіння кота… З деякою недовірою протягнув руку, намагаючись щось нормально намацати та роздивитися в темряві – здалося, що там одні подушки та ковдри… І ледь у голос не розсміявся, коли зрозумів, що то його ельф з головою укутана, та ще й в каптурі!

 Оце так! Хоча, він теж до біса змерз, поки на кухні сидів, тож зрозуміти міг. Лишалося сподіватися, що аварію полагодять. А їм би треба у звичку ввести вмикати опалення відразу. Та зараз він точно міг допомогти ельфу.

  Тож хутко забрався під всі ці ковдри, стягнувши светра… Штани залишив з поваги до Анжели, все ж не звір, нема чого дівчину постійно смикати. І, обхопивши свого сонного ельфа обома руками, підтягнув до себе впритул. “Чортяка, а він починає до цього звикати, та ще й кайф отримувати!”. – промайнуло у розумі.

 Після чого майже миттєво заснув, посміхаючись.

Анжелі зовсім не хотілося прокидатися, хоча будильник наполегливо теленькав десь збоку. Все одно. Вона поглибше зарилася у неймовірно теплу… Подушку? Ковдру? Щось надто тверде, як для… Покрутилася, уткнулася носом в щось гаряче... та й пахне так, що голова йде обертом! 

 Це все ж змусило її відкрити одне око. Вона спала на плечі у Миколи, носом сховавшись у ямку між шиєю та плечем чоловіка. А його руки міцно тримали Анжелу коло цього гарячого тіла. Светра чи хоча б футболки на ньому не було.

 Судячи з усього, Миколі не холодно зовсім. Ото метаболізм! Хоча… Їй також, варто визнати. А цієї миті – так і взагалі, у паркий жар кинуло! Бо лежить же, відчуваючи ту текстуру живого тіла, його пульсацію, якусь шалену енергію, яка і від сплячого тіла розходиться хвилями!

 Це зачаровувало.

 І Анжела з лячною ясністю раптом усвідомила, що таки починає цим чоловіком захоплюватися! Втрачає голову, поринає в нього… А, враховуючи те, хто він – це дуже і дуже небезпечно! Для її душі, серця та й безпеки, напевно.

 Знов почав пілікати будильник, привернувши її увагу на себе. Телефон лежав з того краю ліжка, щоб виключити, треба через Миколу перелізти. 

 Без жодного бажання, але з купою докорів сумління, вона таки вперлася однією долонею в ліжко, трохи звівшись, та потягнулася до тумбочки.

– Ельф? Ти куди? – Микола сонно ворухнув головою та, не прокинувшись до пуття, стиснув свої руки та смикнув її на себе.

 А вона… просто не втрималася! Рухнула йому на груди, буквально стрінувшись губами!.. А от назад їй вже ніхто смикнутися не дав! 

 Це найкращий спосіб пробудження, якби хтось у Миколи поцікавився! Він взагалі не був проти саме так прокидатися кожного дня! Ну, може, хіба що інколи мінятися ролями та першим починати свого ельфа цілувати! Проте ж і так – чистий кайф!

Микола розчахнув очі, одночасно перекочуючись, підімʼяв її під себе, обхопив обличчя Анжели руками. І з таким смаком та насолодою на дівочі губи напав! Ні, не тиснув, хоча аж підкидало зсередини. Але ж не дикун, витримку роками як службову характеристику розвивав!

  Ніжно та лагідно цілував, зігріваючи та дражнячи. Ну, бо не задавити її своїм напором зараз кортіло, а таки довести, що не така Прозапас і погань, як вона то собі вигадала. А оскільки не все міг поки розповісти… от і доводилося обхідні шляхи шукати. Хоч так її до себе тонкими нитками почати привʼязувати. Ніби плекав та леліяв кожним дотиком!

 І судячи з того, що Анжела повітрям захлинулася, обхопила його щоки тонкими гарячими пальцями та потягнула його ще ближче – план працював! Забулася про свої страхи та упередження. Відгукнулася гарячим полумʼям! Алілуя!

 Але його радість не довго була. Клятий кіт! Він весь час про того забував! Ну не звик Микола спати з живністю у ліжку!

 От і зараз закинув стегно повище, щоб обмежити Анжелу кордонами свого тіла, та… Мабуть, на того Мурчика якраз і попав коліном. Гострі ікла вп'ялися в ногу в районі литки, кіт голосно закричав, та так в нього вчепився, наче шмат мʼяса вирішив з Прозапаса вирвати!