11

 Може, хотів ще щось додати, та подивився на Миколу знизу верх, явно побачив ту загрозу, зробив свої висновки… А дбати про власну шкуру цей Валера точно вмів. Отож він тільки мовчки нервово глитнув та закляпнув дверцята, після чого завів двигун і почав навіть машиною задки здавати! Це якийсь капець, а не мужик!

 Прозапасу стало весело, але ж не розрегочешся, весь образ піде під три чорти! Ото й довелося стояти похмурим та суворим, немов бусурманин, свердлячи Валерія поглядом крізь лобове скло, та сподіваючись, що хлоп все зрозумів і більше не повернеться. 

 Авто проїхало задки ще три будинки, потім він нарешті розвернувся у невеличкій дорожній “кишені” та додав газу. Ну і Прозапас видихнув, розправив плечі. Нахилив голову, знімаючи напругу з шиї… Аж раптом краєм ока рух збоку помітив!

 Різко скинувся, розвернувшись і… стрівся поглядом з бабцею Анжели, яка зі свого двору виглядала через огорожу, та дивилася при тому прямо на нього. При цьому обличчя немолодої жіночки було зосередженим та замисленим, а погляд не обіцяв нічого доброго. І це Миколі точно не марилося…

– Вітаю! – посміхнувся та привітно підняв він долоню, удаючи, що взагалі не стурбований.

 А сам швидко намагався прорахувати, що вона могла почути чи дізнатися.

 Бабця ж Люба ще більше очі примружила.

– Доброго… – без усілякої привітності у відповідь, відгукнулася бабця. Здається, він все ще не був у її весільних фаворитах. – Байдикуєш? – скинувши брову, запитала вона так, ніби взагалі нічого іншого не очікувала від колишнього хлопця своєї онуки.

 Хоча, оце стрівши Валерія, міг зрозуміти таке враження майбутньої родички.

– Та ні, закінчив власні справи, відправив звіт босу та збираюся до Анжели, допомогти та обідом нагодувати, – широко посміхнувшись, він закрив хвіртку, ніби так і збирався з самого початку.

 – А це хто був? – не відставала бабця Анжели.

– Уяви не маю, – спокійно знизав він плечима. – Помилилися двором, дорогу розпитували, – відгукнувся та попрямував у сторону відділення. – Гарного вам дня! – обернувся та ще раз посміхнувся.

 Він їй точно не залишить можливості вважати його кимось, на кшталт отого чуда з вейпом. Не буде до чого причепитися. Не дочекається.

 Навіть уяви не мав, наскільки при цьому помиляється…

 Хто б Анжелі зранку сказав, що зрадіє появі свого амбала – в житті б не повірила! Щобільше, навіть не очікувала, що він за якимось ляхом до неї у відділення знову заявиться… Але ж зараз вона ладна була вискочити з-за робочого столу та розцілувати його! Ось правда!

 Бо, здається, вперше з минулого лютого, вона дійсно заклякла і не знала, що робити. На тепер резерв її реакцій та винахідливості був вичерпаний, а ті самі реакції – жах, як потрібні! Бо за останні кілька хвилин Анжела не могла вичавити з себе ні слова – лише слухала, як цей веселий чоловʼяга пояснює, чому раніше не міг прийти за тачкою та… Ну так, мовчки витріщалася, почуваючись так, ніби в неї зараз закиплять мізки.

 Вже натурально уявляючи, як її з позором виганяють з роботи, ще й штрафуючи при тому!

 І оскільки це спустошення багато у чому було без сумніву повʼязане саме з амбалом, хай він положення і виправляє! То буде справедливо, хіба ні?

 Принаймні, на пару хвилин на себе увагу чоловʼяги приверне, а там Анжела щось придумає, щоб викрутитися.

 А прикувати всі погляди до себе у Миколи таки вийшло! Біс зна, як так склалося, але з тієї появи амбала вийшов би непоганий кадр у фільмі! Майже блокбастер… Приблизно, як Брюс Уілліс виходив у коридорі НАСА рятувати всесвіт від гігантського метеорита! Або будь-який супергерой, що відправлявся на спецзавдання по визволенню Всесвіту, не інакше!

 Та що вже казати, якщо сама Анжела заклякла, залипши поглядом саме на ньому, забувши на мить про свою іншу проблему…

 Холодне зимове сонце вдарило у просвіт дверей, які він рішуче відкрив міцною рукою! Впало на підлогу рівнесеньким прямокутником, охопило сяйвом дужу фігуру її амбала, наче німбом! Навіть скуйовджене волосся виглядало так, ніби він тільки від модного перукаря вийшов, легка неголеність лише підкреслила мужність вилиць…

 Музика в її колонці, ніби вказівці вищих сил підкорившись, перемкнулась раптом на мегапопулярну зараз у всіх тік-токах “Uncholy”... А Микола точно святим не був! А вже як цілувався гріховно – вона памʼятала!

 Трясця!

 Анжела ніколи за собою такого не помічала, але у неї раптом повний рот слини став! Довелося голосно ковтнути, пробігаючи поглядом по амбалу… 

 Бо в руці цей супергерой  тримав повний пакет сардельок! А ще свіжу білу хлібину…

 Капець! Хто б її попередив, як сардельки сексуальність чоловіка прокачують на триста пунктів! Що й казати, вона навіть про ту кляту тачку забула, залипши на Миколі зачарованим поглядом!

 А ось він якось напружився, застиг на порозі, подивився на неї сторожко.

– Ельф, з тобою все гаразд? – примружившись, Микола ніби пильніше її обдивився. – Ти тут не об який стелаж головою не ударялася? – стурбовано скинув свою брову.

 Отут закортіло в нього щось важке запустити! Хоч і знову стелаж!

 Взагалі, цей чоловік збуджував у ній найкровожерливіші пориви, з усіх можливих! 

 А ще ж стоїть та в упор дивиться. І точно бачить те бажання у її очах! І з сардельками приперся… напевно, добре розуміє, яка вона голодна зараз! Леститься. Та ще й підсмикує при тому!

 Завмерли, пропікаючи одне одного поглядами. Здається, вона навіть пирхнула від обурення, побачивши іскри сміху у його очах.

 – Вибачте, молоді люди, що втручаюся. То що стосовно моєї тачки? – раптом запитав чоловʼяга, про котрого Анжела цілковито забула!

 Та що з нею відбувається поруч з цим Миколою?!

 Але до того, як встигла б відреагувати на питання, туди повернувся амбал. І… щось таке невловне та стрімке промайнуло у погляді Миколи. Він знову спохмурнів, але тепер якось інакше. Вона б описати не зуміла, проте явно те відчула якимось дивним відлунням у себе всередині.