9

 Вона ніби ще більше у грудку стиснулася. Вчепилася у ту філіжанку, за якою чи то сховатися думала… Чи то примірювалася, як йому по голові знов запустити?

 Важко одразу висновок зробити, бо очі ніби й налякані, але ж при тому якийсь азартний, бойовий блиск помітний. Ця дівчина точно не з тих, кого легко зламати чи залякати можна!

 І, трясця, хай це значно ускладнювало його ситуацію, та Прозапас у захваті був від характеру Анжели! Так би й зацілував, змусивши зашарітися вже не від обурення, а від пристрасті!

 Ага, певен був, що розпалив би тим цю злюку ще більше!.. Але… зараз точно інше в пріоритеті.

– І що ж ти хочеш? – зіщуливши очі, вдивилася Анжела в нього, явно ж втомившись чекати. Скинула голову, виставивши підборіддя вперед, міцніше філіжанку стиснула.

 Не боїться “страшного бандита”, якого сама собі в уяві й намалювала?

 Не дівчина – вогонь! Таке враження, ніби вона вирішила, що він її придушить, або ґвалтувати полізе, і тією чашкою збиралася захищатися! Ну і зубами-нігтями, мабуть, ще. І це тільки більше Прозапаса смішило. Страшно рота відкрити, щоб вона його в мить не розкусила.

 Та треба зібратися, агент він чи хто?

– Все що хочу, я візьму, ельф, не турбуйся – запевнив він її трохи зухвало. Ну так, щоб образа дотримуватися в оцих наполоханих очах.

 Зробив ковток кави, і так обережненько-обережненько кота ногою трохи вбік посунув. Щоб і не зашкодити малому, і не зіпсувати свій імідж, але все ж якомога далі від себе тримати.

 Бо мало того, що розсміятися кортить, так ще ж і у носі свербить! Якесь городнє опудало, а не бандит виходить!

 – А поки що влаштовує те, що я маю де пересидіти, – повів далі свою думку. – Десь тиждень мушу… відпочити, скажімо так, – він підморгнув, наганяючи туману та натяків.

 Але ж і не бреше їй, все чиста правда. Анжела ж все ще за чашкою ховається.

 – Тут мені більш ніж комфортно, ельф. Дякую, що “запросила”, – він відсалютував їй своєю філіжанкою з залишками кави. – Добре вже, вибачу свою голову… Що було, то загуло. І так, не жартував, готовий навіть сніданками тебе за те годувати. Про каву – і казати нема чого, – розплився знову у посмішці. – Бачу ж, як тобі подобається…

 Отут вона аж захлинулася, здається. Зігнулася, почала кашляти, на обличчі червоні плями виступили… Надто загнув?

 Микола аж стривожився. Чи не кинув власну філіжанку на стіл з гуркотом! Обхопив дівчину двома руками, притиснув до себе, силоміць випрямляючи, щоб їй було легше подих перевести. Анжела вчепилася в його плечі. Сам нахилився, вдивляючись… 

 Вона скинула обличчя – здається, в них обох тепер сльози на очах через дурні причини.

 Але зараз не те зачепило. 

 Вони знов опинилися чи не губи до губ, як вночі. І, поняття не мав, як там його ельф, а от Миколу обпалило так, що аж кровʼю у скроні бахнуло! Проскочило струмом у двісті двадцять по жилах! І освітлення не треба – в очах миготить! Гулким та важким відлунням озвалось у потилиці.

 Її очі розширилися, зіниця чи не всю райдужку ока зайняла. Явно ж те саме тяжіння відчула. І у Миколи дике, жадливе бажання знов притиснути та впитися в ці манливі губи, як вночі!.. Не вистачило того короткого дотику!

 Здається, Прозапас навіть хитнувся… Та й вона, здалося на мить, вперед подалася.

 Але в ту ж секунду Анжела раптом заклякла вся, як схаменулася. Напружилася і… Він прям побачив обурення, що спалахнуло у її очах, проганяючи пристрасть!

 Вперлася йому в плечі руками, явно ж відштовхуючи, ніби гніваючись, підтиснула губи! Відскочила від нього, ще й так стрімко, що вдарилася о стіл позаду, бідося. 

– Не чіпай мене! – пирхнула крізь зуби.

 Переступила з ноги на ногу, точно ж намагаючись від нього приховати, що боляче.

– А то що? – заломив Микола брову, ніби ж і намагаючись отямитися, бо права вона.

 Але ж як кортіло назад її повернути! 

 Ельф засопіла так, наче дуже різку відповідь в собі давила. Але ж не сказала… Боїться “бандита”?

– А то будеш ще й обіди готувати в оплату проживання! – заявила з викликом. 

 Микола на секунду завмер, не повіривши… А потім так розреготався, що довелося таки знову шукати опору. Все з нього з тим сміхом вирвалося, нарешті.

– Капець, як лячно, ельф, – підколов її, коли вдихнути зміг.

 А вона ж стоїть, знов розлючено зашарілася, пропікає його іскрами з очей, руки стисла в кулаки… Того й дивись, накинеться. 

– От сам собі й готуй сьогодні! – гиркнула, аж ногою притупнувши. – Мівіну! Бо більше в мене нічого не лишилося! А мені на роботу зараз треба! До самого вечора! – поставила йому на вид.

 І, різко розвернувшись, гайнула у ванну, гулко закривши двері.

 Микола нарешті дихання перевів. Глянув на Мурчика, що знов підліз до його ніг і терся, ніби знущаючись. Кіт відповів таким самим поглядом, натякаючи, що не дуже у логіці хазяйки тямить.

– Ок, кіт, Мівіна – то Мівіна, де наша не пропадала, – хмикнув Прозапас, перевівши очі на двері ванної, за якими вода у душі полилася, судячи зі звуків.

 Ото б хоч краєм ока зазирнути!..

 Але він відсунув мрії трохи далі, як і кота, ага, знову. А сам вирішив поки зосередитися на вивчені ситуації. Бо за вчора прийшло немало повідомлень. А його не виставляють на мороз, і то вже непогано.

– То як тебе насправді звуть? – запитала крізь зуби, вже виходячи з хати.

– А ти як собі мене називаєш? – з посмішкою протягнув їй у спину, ну теж не ідіот же, вміє думки прорахувати.

 Ти диви, а вона в армію може спокійно йти, на все про все витратила тридцять хвилин, включно з висушуванням волосся. Але ж не поїла взагалі! Та коли Прозапас на те натякнув, таким поглядом його вкотила… Мабуть, Мівіну не любить.

 А він не погребував, собі запарив, бо яєць в холодильнику дійсно не було, а то б встиг омлет на двох приготувати. Виходить, ніби сполохав дівчину, вигнав з дому. Погано. Не до душі то йому було. Та Анжела вперто вирішила демонструвати бандитові свій характер, вочевидь.