8

Прокинулася вона вчасно, але одна. Тобто в ліжку більше нікого не було. Ні Мурчика, ні амбала. І що це таке?! Не те щоб Анжелу цікавило, куди вони всі поділися, але ж неподобство! Хіба не вона тут хазяйка і не має вставати першою? І чому вони її не розбудили?

 В голові палахнуло спогадами про нічний цілунок і все, що настільки роздратувало.

 Настрій, і без того не дуже позитивний, став геть роздратованим. Сіла, розтерла обличчя, піднялася, збираючись йти на пошуки… Як раптом хтось голосно чхнув. І ще раз. І ще!..

 Потім тяжко щось різке пробурмотів нерозбірливо, пирхнув і знов чхнув!

– Кіт! Заради бога, не обтирайся об мене! Оно туди іди, їж! – гримнувши чимось, рикнув роздратовано, але приглушено її амбал у… здається, у кухні.

 І знов чхнув! Якось навіть приречено чи що. Чортихнувся.

 Трохи розгубившись, Анжела підхопилася і побігла до них, не задумуючись навіть. В голові спливло, що він і вчора весь час ранком якось так давився… Вона думала, що його нудить, а тоді ж теж кіт по ліжку гасав! 

 У нього алергія?! Боже, навіть не подумала про таке! А якби ще гірше стало…

 Залетіла на кухню, пригадуючи, чи залишилися у тумбочці з літа таблетки від алергії, бо сама амброзію не переносила, текло весь час з очей та носа. І… завмерла на порозі, ніби в стіну врізавшись!

 Бо таки трохи очманіла від побаченого.

 Мурчик дійсно їв зі своєї миски. Цікаво, що? Чи амбал знайшов, де вона корм ховає? А от він сам стояв у плітки, тер ніс та… варив каву. 

 Ух ти, а вона ж сьогодні не кричала і не просила. Щобільше, кинувши в її бік погляд, чоловік посміхнувся і, переливши готовий напій в одну філіжанку, яку відразу собі обрав, взявся за другу порцію, точно ж не для кота! Це і сьогодні збивало з пантелику.

 Але і не це напружило Анжелу найбільше. А те, що поруч лежав його мобільний. Той самий, що вона вчора нібито ж приховала. Але ж ось телефон. Знайшов. І він його заряджав. А також, вочевидь, чоловік щось на тому тільки но продивлявся.

 Чомусь згадався пістолет, який вже він кудись сховав так, що Анжела і не помітила, забула, перед тим, як вони на сніданок пішли… І це миттю сколихнуло всі побоювання, здогадки та нечіткі версії, які вчора почали у неї після сніданку у бабусі зʼявлятися! І навіть той бісовий цілунок поки відскочив на задній план!

– Доброго ранку, ельф. Твоя кава, – мабуть, не підозрюючи про те, що зараз у її розумі вибухає, амбал обережно перелив готову каву у її чашку. Взяв ту та повернувся, попрямувавши до неї.

  А Анжела… У неї зсередини щось пирхнуло, розгорілося, бахнув напруженням по венах. Той самий характер, мабуть, який ніяк не могла опанувати останнім часом. І треба ж було б пригальмувати, але… Що ж, сама не зуміла б сказати, що на неї найшло, але вона взяла і бовкнула:

– Ти ж все памʼятаєш, так?! Нема ніякої амнезії?! – чи не зі звинуваченням та претензією витріщилася на нього, аж фиркнувши від того обурення. 

 Стиснула долоні в кулаки… Хоча навіщо? Ну куди їй проти нього? З чим? Самій смішно! Тут звалити на голову нічого. Хіба що пательню швидко з шухляди висмикнуть…

 Чоловік же навіть не пригальмував від того питання. Підійшов до неї чи не впритул, дражнячи ароматом свіжої кави. Став близько-близько, протягуючи ту філіжанку.

– А я такого і не казав, ельф, – нахабно розплився він в широкій посмішці, та ще й підморгнув! – Це ти сама чомусь таке вирішила. Я лише дівчину підтримав у складній ситуації, – він обхопив вільною рукою її долоню, підняв ту та змусив її взяти каву.

 Бо сама Анжела була надто ошелешена зараз!

– Пий. Смачно, – як наказ він, взяв свою каву зі столу і першим зробив ковток.

 Дивлячись при цьому прямо в її очі. Пильно та уважно, як усі кровожерливі плани розкушуючи. Відстежуючи кожен рух.

 А вона так і застигла, вчепившись у ту філіжанку та розгублено хапаючи повітря ротом. Бо… Бо!.. Що ж це тоді таке?! І як тепер діяти? Це він їй мститися збирається чи на що натякає такими фразами та поглядами?

 Взагалі зараз нічого не розуміючи, вона взяла та зробила ковток. Дідько! От чому так смачно виходить у якогось бандита, а в неї ніколи?! Це просто несправедливо! 

Думок про цілунок не залишилося вза-га-лі! Вона і про ніч минулу зараз не згадувала. А от позаминулий вечір раптово аж надто яскраво палахнув в голові. Як і всі ті страхи, що його супроводжували.

 Це що ж виходить?!.. Щось нічого веселого чи оптимістичного в розумі не складалося!

 А він до того ж, як навмисне, стоїть і дивиться, дивиться, очима її чи не проїдає! І погляд такий: важкий, ніби давить, примушує до чогось Анжелу! Тисне, чогось вимагає… Аж моторошно стало! Напруга якась накопичилася у кухні, немов струмом проскочило.

– Мститися будеш? – ляпнула зненацька, просто не витримуючи цього міряння поглядами та його натиску.

 Чоловік брову скинув та знову повільно, ніби навіть трохи ліниво посміхнувся. Так, що не зрозуміло: підтвердження це її питання, чи вважає, ніби вона дурню несе. 

 Ну а що вона має думати?!

– Вважаєш, мушу? – ще вище заломив він свою брову.

 Анжелі аж фиркнути закортіло з тої саркастичної гримаси. Треба ж так було скривитися! Але ж все ще нічого неясно і лячно… Пересмикнула плечима, намагаючись приховати нервову напругу. Знову тоскно подумала, що уяви не має, куди він свою зброю подів, і від того ще гірше, бо… ну а раптом щось?..

– Ну я ж не знаю, як у… вас то заведено, – запнулася, чомусь ще більше почавши нервувати.

 Вона ж з ним сам на сам!

 Ну, Мурчика, який продовжував жваво поїдати свій сніданок, захисником точно не варто вважати. А що як дійсно буде мститися? І як?! Чогось в цю мить логіка відмовила, не заспокоїло те, що вона з ним вже другу добу сам на сам, і нічого, жива поки та неушкоджена. У страху очі по яблуку, ото вже правда!

– У нас? – повільно перепитав чоловік, зробивши ще ковток. – Ти на кого саме натякаєш, ельф? – так запитав, ніби дійсно цікавився.