7

 Коли вона прокинулася, було темно. Не прям хоч око виколи, якісь обриси проступали, але все ж. Скільки зараз на годиннику – не видно. А головне, і вибиратися нема жодного бажання! Бо так якось тепло, так затишно… І млосно водночас! Чого б це?

 І тут відчула, як міцні чоловічі руки її всю тісніше до могутнього та сильного тіла притисли. Йой! Уткнулась носом в трохи колючу шию. Але від того не бридко, ні! Мурахи юрбою гайнули по всьому тілу!

 Амбал… “Валерою” в думках вже важко було називати, внутрішній протест. Ну не “Валєра” він! Дізнатися б справжнє імʼя…

 І все ж таки… дуже двозначна ситуація. Це ж не вчорашній день, коли без свідомості валявся, не діло ось так в одному з ним ліжку бути.

 Вирішила, що треба якось вибиратися, хай хоч як кайфово та приємно ось так лежати біля цього чоловіка. Бо куча ж заперечень і нюансів! Які вони так і не обговорили до речі. Анжела навіть не зачіпала і не питала нічого, бо йому погано було, бачила.

 Але ось тільки-но спробувала посунутися назад – як на неї ще й ногу опустили, вдавивши в матрац! Нахаба! Ще й до себе знов підтягли, забрав ті пʼять сантиметрів, які вона відвоювала. Оце так.

 При цьому чоловік продовжував спати нібито. Його дихання залишалося рівномірним та спокійним. А от Анжела такою рівновагою почуттів наразі похвалитися не могла! У неї раптом пульс у грудях та голові почав таке стакато вибивати, що позакладало вуха!

 Виходить, вона знов пригрілася і заснула біля амбала, чи що? Ще й так глибоко, що чи не весь залишок вечора та вже пів ночі втратила. Маячня! Це ставало вже якоюсь дурною звичкою.

 Хоча ж і думки такої не мала! Спочатку трохи поралася по хаті, поки він ліг у спальні, через головний біль. Потім таки зварила вівсянку…  Прийшла у спальню перевірити, чи нормально “Валера” почувається, чи нема температури, раптом,  у людини, або ще чогось. Ну бо видно ж було, що йому не дуже добре, може і прихворів, поки вона його через пів села теліпала. 

 Тачку до речі, чоловік витягнув на двір, щоб у хаті не заважала, сховали у сарай. Допоміг, коли вона хоч якийсь лад навести намагалася. Але Анжела лише зараз додумалася, що треба ж буде або гроші за неї відправити, або якось це питання вирішити… Новою вона вже точно не виглядає, не повернеш як ту, що не забрали.

 Оце ж надумала проблем на свою голову!

 Так, але вертаючись до основної проблеми – що далі було? В голові зі сну трохи плуталося, думки тяглися вʼязко. 

 Здається, вона прийшла, сіла, накрила йому лоба долонею… А він якось вхопив її за ту руку, майже не відкриваючи очей, потягнув до себе, щось пробурчав, що так тепліше. Вона нібито навіть сперечатися думала, рота відкрила. А потім це підступне тепло й Анжелу окутало…

 Виходить, таки заснула. Як таке взагалі можливо? Вона ж його навіть не знає до пуття! А спокійно спить поруч, ніби він нічим їй ніколи не загрожував, а воно ж не так!

 Прислухалася до його дихання – таки спить. Треба ще раз спробувати, доспати можна і на тахті у вітальні, все ж якось розумніше та безпечніше, хіба ні?

 Анжела знову почала повільно рухатись, ледь-ледь соваючись та потроху звільняючи плече. І їй це майже вдалося… але тут схопився та гепнувся на підлогу з переляку, заверещав… Мурчик!

 Матінко! Кіт знову заснув у неї в ногах, а Анжела того навіть не помітила, так захопилася відчуттям чоловічого тіла поруч! І тепер налякала кошеня, а той вчинив галас! 

– Ельф! Ти можеш не борсатися? – сонно простогнав чоловік, ще міцніше обхопив Анжелу обома руками й повище закинув своє стегно, щоб вже гарантовано її знерухомити. – Спати до озвіріння охота! – пробурмотів їй у шию, ковзаючи губами по шкірі. Від чого у неї пульс знов заскочив до таких швидкостей, що недочувати стала!

 А ще вразило це… Треба ж, навіть в такому стані він чітко розуміє, що це вона…

Але дещо тривожніше привернуло увагу! Він ще й підімʼяв її під себе тепер так, що майже лежав на Анжелі… І так, вона надто добре відчула, що “борсатись” таки не варто. Може йому і погано, але тіла то не стосувалося. І воно реагувало так, як справжньому “Валері” і не снилося частіше за все! Знову йой!

 Здається, краще взагалі подушкою прикинутися, щоб не спровокувати нічого такого… От тільки проблема, що власне тіло бунтувало і надто яро відгукувалося, тягнулося до цього амбала, наче він її чимось причарував! А його ж губи все ще на її шиї, і дихання чи то лоскоче, чи то розпалює ще більше!

 Нерви ніби в вузли закрутилися! Все тіло – як струна натягнулося!

– Е-е-ельф? – раптом хрипко та вкрадливо протягнув чоловік, потершись об неї ще й колючою щокою. 

 Аж струснуло всередині від того тону!

– Я ж не рухаюсь! Навіть не дихаю вже! – чогось знервовано та глухо вигукнула вона, таки сіпнувшись. 

 А він взяв і розреготався! 

– Ото я й хотів запитати, чи дихаєш? – сміючись, він підняв трохи голову, здається.

 Але від того легше не стало. Бо так і лежить, вважай, на ній. А тепер ще чи не ніс до носа! А Анжелу вже ледь не колотить! І, здається, руками таки в його плечі вчепилася! І їхні губи майже впритул, його дихання ловить своїми…

 Вона ні про що більше в цю мить думати не могла, хоча ж чесно намагалася! Ну що за дурна мана?

 Людині погано оно, голова, скоріш за все, болить так, що кожен її рух йому дискомфорт приносить. А в Анжели тільки й гадки про те, що вони ось-ось поцілуватися можуть через таку невдалу позу! І головне ж, кортить!

 Збоченка якась! Не очікувала від себе такого! Треба відвертатися… Вона знову трохи від нього сіпнулася.

– Чорт, ельф! – раптом різко видихнув амбал, сполохнувши її душу та, сильніше стиснувши дужі руки на її плечах, різким рухом прибрав ту кляту відстань!.. Владно, жадібно та різко припав до її губ своїми сухими губами!

 Він її поцілував?! Ай!

 Анжела трохи очманіла. В голову з новою силою хвиля крові вдарила! Ніби тільки-но мріяла про це, а зараз розгубилася. Хоча руки в нього вчепилися так, що дай боже! Хто кого на себе притягує – ще посперечатися можна! Але ж і він її затиснув так, що ребра ось-ось хрустіти почнуть!