6

Коли вони повернулися до хати, світла вже не було, нібито тут вимикали за якимось графіком. І то непогано. Проте Миколі відсутність електрики не завадила відкинути всі застереження Анжели та піти у душ.

 Не така вже й холодна та вода! Все ж дівчина ранком не всю з нагрівача використала. Та і йому охолонути не завадить. Бо щось Микола не пізнавав сам себе!

 У того телепня запитував: “якого біса?!”, а може час до себе звернутися з таким же питанням? Бо щось ти, агенте Прозапас, дичину якусь робиш… І ні логіки, ні здорового глузду під те не підвести.

 Ледь не прибив того Степана, трясця… І не за авто ж, на яке чоловʼяга грохнувся, а за те, що на його ельфа надумав своїми очима ото так витріщатися!

 З яких пір Анжела стала “його”, Микола поки теж не зорієнтувався. Але і не відторгало нічого зсередини від тієї думки, довелося усвідомити та врахувати. Оце так пересидів, називається.

 Та все ж таки прохолодна вода не дуже стимулювала затримуватися у душі. Швидко помився, почавши підмерзати. Побрився, подумавши, що треба б зарядити бритву, як світло дадуть, а то буде ходити по селу зарослою сніговою людиною. Та із задоволенням перевдягнувся у чисте. Все ж таки той запах бензину набрид капітально!

 Але дещо Микола за цей час гігієнічних процедур таки збагнув: схоже, Анжела взагалі не в захваті від метушні, що навколо неї розвила бабця. Звідси й “колишній” вистрелив зранку, скоріш за все. Хоч і не був певен, що дівчина це все прораховувала, скидалося більше на низку збігів. Подивиться. Поки його ніхто не гонить, є час і в собі, і в цих сільських перипетіях розібратися.

 На сніданок дійшли близько одинадцятої, скоріш вже обід. Щось Микола собі інакше це все у селі уявляв. А як же вставання до сходу сонця і порання по господарству? Чи це через свято? Ну, добре, головне, що їх чекали…

 Ще й такою цікавою компанією, що вже і їсти не дуже захочеться. Чи не на це й був розрахунок? Якщо так – помилилися, його прискіпливими та недоброзичливими поглядами точно від їжі не відлякати! А ось Анжела похмурнішала.

 Хоча він і так відчував, ще як з хати виходили, що вона немов вся напружилася. Зараз це ще більше відчувалося. І біс його зна чому, Микола взяв її за руку, міцно обхопив долоню та переплів пальці… Ну, так варто було зробити, звісно, якщо він збирався закріпитися у цій “схованці”.

 Проблема в тому, що Микола був надто добрим аналітиком, щоб не визнати – він це зробив взагалі не через свою конспірацію! І хоч у самого головний біль так й не пройшов до пуття, підморгнув, коли дівчина на нього з подивом глянула. Головне, що рука і не смикнулася, не намагалась забрати.

 Вдивився уважніше, але Анжела здавалася цілковито зосередженою на тому, що роздивлялася.

 То в неї це теж на підсвідомому? Ще цікавіше. Та зараз треба й самому зорієнтуватися. Тож теж обвів поглядом велику кімнату, де стояв стіл. 

 Степан тут був. Смішно, дорослий мужик, може, років на пʼять молодший за Прозапаса, а сидіть сумирно біля… мамки, вочевидь, і на нього тільки з-під лоба зиркає. Ще була та сама баба Люба і… Все. Таке тихе “сімейне” свято планувалося, судячи з усього.

 Цікаво, Анжелу прямо тут сватати збиралися, чи хоча б до Нового року почекали б? А тут він… Ні, ну цілком зрозуміло, чому і Степан, і його мамка, і баба Люба ото так дивляться на Миколу. Поламав людям грандіозні плани!

 Але ж хіба він винен? То все стелаж… І сильні руки ельфа, хоча тут Прозапас все ще не мав доказів. Тільки от зараз зрозумів, що хай там як, а дівчину їм на поталу не дасть! Не любив примусу ні в чому, особливо в особистому… Ага, мабуть, саме через це сам досі й ходив одинаком.

 Та мова ж зараз не про нього.

– Ходьте-ходьте, щось ви довго! – підхопилася бабця Люба, варто було їм на порозі кімнати зʼявитися.

 Будинок до речі не зачинений був, та і їх не зустрічали. Вони просто самі зайшли, тільки пару разів гавкнув пес, але Анжела на нього шикнула, ще й ткнувши пальцем у Прозапаса повідомила:

– Це свій. Валера… Він зі мною.

 Біс зна, що там собака зрозумів, але гарчати на нього перестав. А от дивився… ну, приблизно так само, як оце бабця Люба. З підозрою і позаочним засудженням. Ніби точно знав, що ніякий він не “Валера” та чекав лише поганого від Миколи.

 Чи саме через те, ким його назвали? Цікаво, що ж той Валера такого зробив, що про нього навіть собака поганої думки?

 Та ні, то все звісно жарти, але раптом дійсно стало цікаво, як і через що вона з колишнім порвала. Все, що бабка вранці сказала, памʼятав, але тут подробиць закортіло. Треба буде потім розпитати під виглядом амнезії.

 Сам будинок скидався старішим за той, в якому Анжела жила. Кілька кімнат, але всі повʼязані й дві прохідні точно. Далі оглядатися його не пустили.

– Зі святом! – привіталася Анжела одночасно з усіма, хоча тільки матір Степана ще не бачила зранку. 

 Бабуся її миттю підхопилася.

– Сідайте… Дитино, ти тут сідай, як завжди. А твого… Валеру ми ось тут посадимо, – хазяйка махнула на інший край стола.

 Прозапас із сарказмом брови підняв, виразно глянувши на бабцю та міцніше стиснув руку дівчини, як натякаючи, що нікуди її не відпустить. Не такий він і голодний, як подумати. Та й серйозно був готовий яєшню посмажити на двох, взагалі не біда.

– Ні, ми поруч сядемо! – і не подумала згодитися його ельф. Чомусь у грудях потеплішало.

 Бойова вона в нього все-таки! Але від кожного погляду на неї посміхнутися кортить. І це все ластовиння ще! Очі відвести не може. Оце влип!

 Чим же він примудрився її вчора розлютити, що дісталося так? Чи дійсно стелаж?

– Анжело! – бабця ледь не вчепилася в руку онуки, та справа ж в тому, що Прозапас не відпустив.

 А друга долоня Анжели була надійно у кишеню схована. Очікувала. Отже, нічого не вийшло.

– Не вигадуй, дитино! Ну нащо вам на куту сидіти, – не збиралася полишати цього так. – Сама знаєш – погана прикмета!