4

Анжела аж рипнулася назад, впершись йому в груди руками.

 Але чоловік тримав таки надійно, хоча при цьому і не виникало відчуття, що її обмежують. Не страшно…. Проте раптом розізлило до біса!

 Тож вона таки відкинулась дужче, щоб всім виразом свого обличчя це обурення показати.

– Бо ти вчора бензин розлив, коли послизнувся! І мені ще довелося все у відділенні прибирати! – якось забувши, що він не дуже по своїй волі у ту підсобку пішов, розлючено огризнулася, глянувши на нього зі звинуваченням. – А ще й тебе тягти додому! – взяла і тикнула пальцем йому у плече… – Помовчав би!

 Та чоловік не дуже то й на те звернув увагу, якось зависнувши, чи що. Дивився на неї трохи застиглим поглядом. А от пальці його міцніше стиснулися, ніби тримаючи її надійніше, притягуючи. І знов ривкий, різкий видих, вилиці його немов сильніше прорізалися… 

 Анжела навіть хвилюватися почала.

 Бо він хай і нахаба, а таки і її провина у його стані є – ну точно ж людині  гірше стає!

– Що ж, вибач… – просипів якось низько, моргнувши при тому.

– Що таке? Голова крутиться? Нудить? Двоїться в очах? – стривожено потягнулась навпаки до нього, аж трохи пригнула голову, намагаючись погляд спіймати. – Валера? – ну а як їй до нього звертатися, коли сама назвала?

 А він чогось здригнувся. Сам смикнувся, глянув на неї прямо з дивним напруженням у погляді.

– Є… трохи, – не дуже ясно озвався і раптом відпустив її. 

 Пішов до пляшки з водою, прихопивши стакан дорогою. Вона ж трохи розгубилася.

– Стосовно цього в мене теж питання є, до речі. Як саме ти мене дотягла сюди, якщо я впав десь у відділенні, ельф? Хай там скільки до нього… – запитав, наливши собі мінералки. І навіть з жадобою якоюсь почав пити.

 Мабуть, дійсно погано людині. Знов совість скинула голову. Та Анжела вирішила не дуже то й піддаватися. За яким бісом треба було взагалі у її відділення вламуватися?!

 Він тим часом знов повернувся, уважно в неї вдивляючись.

– Тачкою! – фиркнула чи то з апломбом, чи то з претензією, що він її на це прирік, чомусь усвідомивши, що стало якось холодно. Схрестила руки на грудях… 

 А майка то мокра, от кікімора! І самій ясно, що груди напружені та й очевидно, що через мокру тканину майки ясно просвічують… 

– То подарунок таки був доречним? – здається, трохи очманівши, він ще раз змірив її поглядом. Як не вірячи у те, що Анжела розповідає чи..

 Матінко! То ось куди цей телепень витріщається весь цей час! На її груди під мокрою тканиною?! А вона тут за нього хвилюється!

Страшно не стало і зараз. А от щось зсередини скинулося войовниче навіть! Підтиснула губи, з ярістю засопівши, зашарілася від злості.

– Ні! Треба було тебе кинути там! Від пневмонії помирати! – пирхнула з пересердя! Тільки от чому всю  у жар кинуло?..

 Він аж захлинувся! Закашлявся. Чи то очманів, чи то розсміявся – бай-ду-же!

 І, взагалі забувши, що це зовсім чужа людина, а ще ж, може, й бандит, гордливо пішла до ванної, аж відстукуючи п'ятками по дошках підлоги!

– Гей, а кава? – здається, трохи ошаленів від її вивертів чоловік. – Ти ж наче обіцяла?..

– Сам тепер готуй! На двох! – голосом, що так і бринів від злості, огризнулася Анжела, гупнувши дверима!

 Просто не очікувала, що її настільки може збити з пантелику реакція власного тіла на цього… пройдисвіта! Якого біса?! Він що, їй до вподоби?! Оцей нахабний амбал?! Якого вона ледь вчора не прибила?

 Та ну! Бути не може!

 Вирішивши, що це все відкат від учорашнього стресу, вона зло та рішуче заскочила у душ! Ігноруючи те, як раптом почало калатати серце.

Очманіти можна!

 Микола аж у стільницю вчепився, намагаючись до тями прийти. Оце так… несподіванка! Він навіть пригадати не міг, коли його настільки накривало потягом до жінки. Все тіло немов вібрувало… Дійсно все. І відпускати її зі своїх рук аж ніяк не хотілося.

 Оце халепа…

 Щось Прозапаса зовсім не в той степ несе, враховуючи й так дивну ситуацію.  Що це за бісова жадібна потреба, що аж у грудях реве зненацька? Може, наслідки учорашньої травми? Такий собі відкат у фізичне?

 Дуже дивно. Не памʼятав за собою нічого схожого, хоча ніколи жінок не цурався ж.

 Ні, вона дійсно дуже приваблива і явно цікава, він то підмітив, варто було лише очі розплющити, попри весь бедлам. Але ж не то щоб щось до того не бачене… То чому оце накотило зараз?! 

 А це ж при тому, що голова продовжувала розколюватися і його дійсно трохи мутило. Та й все тіло ломить, наче й не тільки по голові той… стелаж (ха-ха!) пройшовся. Плюс фізичне виснаження додалось, вочевидь… Бо чого аж так вирубився? 

 Отже, ймовірно, струс таки є, лишалось сподіватися, що легкого ступеня. І щось Миколі підказувало, що якби не ця дівчина доклала до нього свою, виявляється, настільки сильну руку…

 Та ну трясця! Бути не може! Він аж розсміявся стиха на цій думці. Але ж проти фактів не попреш.

 І, розуміючи, що нема звідки чекати допомоги, почав шарудіти по шафках, розшукуючи каву та щось, у чому ту заварити можна, бо ніякої кавомашини навколо не бачив.

 Перемикнутися на думки про те, як саме вона його везла тачкою – здавалося безпечнішим, ніж аналізувати той незвичний та майже нестримний потяг, що охопив тіло. Особливо на фоні звука води у душі, який від кухні відокремлювали самі лише двері. Бо з уявою у Прозапаса непогано було.

 А картина вологої тканини, що обліпила її груди – і досі немов на рогівки випечена! Аж вогнем по хребту прокотило! Не рятувало й те, що власна мокра сорочка шкіру холодила. 

 Та що за прокльон! Це якась повна дурня!

 І одне, і друге. А ще, від однієї думки, як воно бути могло: оцей тендітний ельф тягне його у тачці через село вночі – хотілося в голос реготати. Дідько! Здається, ще жодного разу не опинявся в схожій ситуації!

 Та й амнезію не розігрував, це правда. Сам себе ловив на проколах. А от дівчина не помічала. На що вона сама до речі, взагалі, розраховує? Їй-то воно навіщо?! Він, точніше. Невже настільки перед бабцею соромно стало? Чи вона всім тут розповідала, що в неї повно кавалерів, от і вирішила підтвердити? Незрозуміло поки що.