3

У неї серце калатало в грудях так, ніби безголова курка носилася туди-сюди, а ту хтось намагався схопити в кутку курника! Аж вуха від ударів пульсу позакладало!

 Скочила з ліжка, ставши попереду, як прикриваючи собою ото все… неподобство. І чоловіка в першу чергу.

 Боже, від неї досі бензином тхне! Але з цим потім розбереться. 

 А от чому шкіра під майкою немов горить, там де його рука тримала? Що це за дивна реакція? Хоча зараз й не до того.

 А амбал сів теж до речі, і так тримався при тому, ніби дуже беріг голову. Болить? Не дивина, як згадати, як він вчора навернувся у темній підсобці, ще й приклався о стелаж скронею. А… бо не треба було на неї кричати – боженька все бачить.

 Про що Анжела думає, матінко?!

 Якась дурна і до біса безглузда ситуація! А всі на неї дивляться і чогось чекають. І ладно ще бабця… Нащо вона тих колядників притягнула, до речі?! 

 А… так, сама ж на тижні казала, що буде сьогодні святкувати. 

 Так, Анжело, не відволікатися, і без того купа проблем… Але ж на неї ще й сидів і витріщався цей амбал! Відчувала його погляд спиною. Він чого мовчить?! От зараз міг би все сказати.

 Хоча… а що б Анжела від нього хотіла почути? Ще й перед усім цим натовпом? 

 Чи… Кілька хвилин тому, коли прокинулася і з ним поглядом стрілася, дивна думка виникла, чи то сумнів, чи то припущення. Оті всі його питання… Не знала! Не мала доводів, але все ж…

– Анжело! – схоже, бабця Люба втомилася чекати. Підтиснула губи. – Що тут відбувається?! – насупилася бабуся.

 Пфф! Характеру їй вистачало, не дивлячись на вік. Всі казали, що Анжелі впертість саме від бабці досталася.

 А от всі інші, навпаки, завмерли та з такою цікавістю спостерігали з-за її спини, немов до театру прийшли.  І… 

 Вона лисого поняття не мала, що саме спонукало розкрити рота і ляпнути по факту наступне:

– Це – Валера. Мій хлопець… Колишній, – з викликом схрестивши руки на грудях та навіть виставивши вперед трохи ногу, заявила Анжела з максимальною впевненістю.

 Бо чогось здалося, що цей амбал нічого про вчора не памʼята. А може, їй взагалі пощастить, і він геть все забув. Амнезія?..

 Ну не можуть же всі ті серіали та книжні історії, де герої через одного після удару по голові все забувають, бути з пальця висмоктані? Має ж бути у них хоч якась база!

– То ви ж улітку ще розійшлися! – трохи розгубилася, але не втратила напору бабця Люба. – Він же тебе кинув! І образив! – отут вона глянула на чоловіка за її спиною з таким осудом та звинуваченням, що краще б було тому тікати… Бо й зіркою тією отримати може. Здавалося, зараз бабця у колядників атрибут відбере і…

 Та й на Анжелу подивилася, як на улюблене, але трохи придуркувате дитя, яке треба захищати від неї ж самої.

 Амбал ніби закашлявся позаду, але так і мовчав. І… Чорт зна, що на Анжелу найшло!

– Так от і приїхав перепрошувати! А тачку – як подарунок привіз! – заявила Анжела голосно і впевнено! Так, ніби в цьому твердженні нема нічого дивного чи безглуздого.

 Та, взагалі, точка на подарунок – звичайна справа у столиці!

 Позаду знов якийсь дивний тихий звук почувся… Може йому погано? Нудить? Так начеб-то буває після травм голови. Але не мала зараз можливості озирнутися.

 Навпаки, ще вище скинула голову, так і тримаючи руки схрещеними перед собою. І бабця таки сторопіла. Навіть промовчала, тільки очима кілька разів блимнула.

– Тачку? – перепитала з подивом, як трохи здаючи назад.

– Тачку! – не пригашаючи якогось дурного натиску, підтвердила Анжела.

 Позаду зашаруділо… І він ніби знову вдавився. Таки точно нудить, мабуть! Оцього ще не вистачало.

– Дивно… – баба теж у його бік подивилася.

– Судячи з усього, я ще той… тупак, – раптом подав голос її амбал, здається намагаючись встати. А голос такий, що аж мурахи по тілу… Йой! Щось вона вчора такого ефекту не помітила.

 І ніби вібрує чимось прихованим… сміхом?

 Анжела не зрозуміла і тому різко розвернулася, спробувавши розібратися знущається він над нею чи таки й правда все забув? Але по обличчю чоловіка нічого не було ясно, а от очі дивились прямо на неї так, що аж підвисла трохи.

– З цим сперечатися не буду, Валерій. Тупак тупаком! – не упустила можливості “помститися” за неї бабця. 

 А чоловік чомусь стиснув губи, на щоках аж жовна прорізалися… боляче? Чи посмішку давить? Та ні, не може бути…

– А з головою що? – спробувала її обійти бабуся, та Анжела шлях загородила, раптом про зброю згадавши.

– Валера впав вчора, коли мені допомагав у відділенні. Генератор заглух, а там слизько. Ударився о полиці, – ага, майже не збрехала. – Тому трохи плутається і голова болить. Може, струс легкий, – заявила так впевнено, ніби на лікуванні зналася. Хоча тільки інструктаж з екстреної допомоги якось випадково на станції метро проходила. – Так що ви йдіть далі, по хатах. А я йому поки кави зварю і ми поговоримо… Оброблю голову, бо вчора надто втомилися, – почала чомусь безконтрольно якось балакати, ще й майже без пауз, нервово, стривожено…

 Бо він так і стояв, впершись в неї поглядом. І губи стискав. А її від дивного і взагалі незрозумілого виразу тих сірих очей – вже натурально телепало.

– Добре… – бабця ніби тільки зараз спохватилася, що за нею купа народу топчеться. А це ж – що люди будуть балакати! – Ми пішли, молоді ще далі колядувати. А ви… приходьте снідати біля десятої, і цей також… – косий і зневажливий погляд у бік чоловіка, – як вже приїхав. Бо в тебе ж, дитино, точно нема нічого, – вона ще раз обдивилася тепер їх обох, на чоловіка глянула з попередженням, та таки розвернулася, всіх як виштовхуючи з хати.

 Анжела натяк на власну неспроможність вести господарство пропустила. Ну не любила вона готувати! Та й таке. Звикла, що рідні цим вічно шпиняють. Не до того зараз.

 Ніхто більше не сперечався. Все ж авторитет у бабці Люби був у селі ще той! Потупцювали до виходу. На мить промайнула думка, що це тепер її по всіх хатах прополощуть, куди зайдуть ці колядники! Але… справді не велика біда у порівнянні.