19

Мені зовсім не хотілось йти на перший поверх, де організували гру в «Мафію». Зустрітись з Лукасом після учорашньої сварки здавалось мені жахливим.

Я не могла повірити, що це - мій брат. Той, хто ховається за маскою примарної влади; хто принижує і знущається; хто не схожий на Лукаса.

Весь суботній вечір я провела в кімнаті. Роздуми про те, що Райлі прибрав столик вигнанців змушували моє серце болісно тріпотіти. Я була вдячна йому і дуже хотіла поговорити про це.

Саме тому, я натягла чорні велосипедки і легку білу кофтинку, щоб спуститись на перштй поверх.

Незамінні білі кросівки пасували до мого наряду, а волосся я зібрала в легку косу.

Еббі весело гиготіла над якимись розплвідями Тоні, а я просто мовчки йшла поряд з ними.

На першому поверсі в залі поставили кілька чорних шкіряних диванів, які вже були до жахливого затерті. Посередині стояв низький скляний стіл, а навколо сидів натовп студентів.

Трохи зліва, на столику містера Клінтона, лежали дивні маски, синього та червоного кольору.

-Сині для хлопців, червоні для дівчат.-пояснила Еббі, взявши одну.

-Навіщо вони?-здивувалась я і Тоні підтримав мене угуканням.

-Щоб було цікавіше.-знизала плечима Еббі і натягла одну на очі.

Маска закривала лише половину обличчя. Всі вони були оздобленні блискітками, пірʼям і камінцями.

Тоні повторив дії кузени і я послідувала його прикладу.

Позаду диванів стояв ще один стіл з червоними паперовими склянками і великим фонтаном пуншу. Тоні взяв нам по одній склянці і я одразу принюхалась: відчувався запах алкоголю, але студенти поводили себе так, ніби це звичайний чай з сухофруктів.

Окинувши поглядом дивани, я знайшла вільне місце і запропонувала сісти там.

Зручно вмостившись, Еббі почала розмову з якоюсь дівчиною поряд, а Тоні обернувся до мене, перекинувши руку через моє плече.

-Як тобі пунш?-поцікавився він і я потисла плечами. Насправді я ще не спробувала, тож довелось торкнутись губами краю склянки і трохи нахилити її.

Солодка рідина обпікала горло.

-Це ром?-припустила я і Тоні всміхнувся.

-Ні, здається джин.

Він хотів додати ще щось, але двері зали відчинились і зі сходового майданчика зайшло кілька Людей.

Лукас одягнув синю маску і ненадовго затримав погляд на мені, а потім сів на вільний диван. Ділан послідував за ним. Позаду показалось ще двоє людей - Хантер і Емма.

Я закотила очі. Куди ж без неї?

Ревнощі важким тягарем лягли на мої плечі, тому я зробила добрячий ковток свого напою.

-Ти сьогодні гарно виглядаєш.-прошепотів Тоні мені на вухо і я сіпнулась. Я не очікувала такого, тим більше зараз, коли поринула у думки про Райлі.

-Дякую.-відповіла я, спіймавши себе на тому, що навіть не відчула, коли Тоні нахилився до мене так низько.

Райлі натягнув маску і оглянув кімнату. Він мав сісти поряд з Лукасом, але вирішив інакше.

Він попрямував вперед, пересікаючи залу в впав на останнє вільне місце на нашому дивані.

Тілом пробігли мурахи. Він був дуже близько до мене, а його розкинуті ноги і надто вальяжна поза говорили мені про те, що йому байдуже як на це відреагує мій брат.

Його коліно торкнулось мого і в той момент моє тіло ніби пропустило електричний розряд.

Лукас зміряв друга поглядом, але нічого не сказав, швидко відвернувшись.

Емма підійшла слідом за Хантером і стала між його ніг.

-Райлі, скажи нехай хтось посунеться.-надто впевнено почала Емма і Еббі, з іншого боку від Тоні пирснула.

-Пробач, тут нема більше вільних місць.-надто грубо, як для вибачення, відповів Райлі і дівчина залилась румʼянцем.

Мені стало її шкода. Опинитись в такій ситуації дуже принизливо. Та кому я брешу? Я рада, що Райлі сів поряд зі мною, а не поряд з нею. Хоч це і нічого не означало.

Емма відкинула довге чорне волосся назад і пройшла до іншого вільного місця.

-Щож, починаємо!-оголосив Лукас і потягнувся до колоди карток, які були на столі. Майже все світло вимкнули, лишивши тільки кілька ламп. Це створювало певний затишок.

Брат перетусував їх, нагадуючи правила гри і розклав на столі, а потім кожен витягнув собі по картці.

Я була звичайним жителем міста. Мені ніколи не випадали головні ролі, як не прикро це звучить.

Я відкинулась на диван, відчувши плечима руку Тоні і просто спостерігала за іншими.

Раптом нога Райлі смикнулась, штурхнувши мене коліном. Я повернула до нього обличчя і помітила, що він надто напружений.

Його зелені очі вказали на руку Тоні і я важко проковтнула клубок в горлі.

Він хотів, щоб я її прибрала.

Шлунок скрутився у вузол і охопив нижню частину живота спазмами.

-Тоні, пробач...-почала я, прибираючи його руку.-Мені не зручно.-виправдалась я. Він з розумінням кивнув і усміхнувся.

-Або просто не хоче, щоб ти її обіймав.-втрутився Райлі.

-Що?-здивувався Тоні і я повернулась до нього.

-Нічого. Не зважай.-відповіла я і Райлі пирхнув. Тоні врешті заспокоївся.

-Місто засинає.-виголосив Лукас. Він був ведучим.

Всі закрили очі і я раптом відчула теплу, велику долоню на своєму стегні.

Це був Хантер. Я закусила нижню губу, доки Лукас говорив про учасників, які мають показатись і зробити вибір.

Я піддалась його натиску і відчула що він повернув мої ноги, ближче до своїх.

-Місто прокидається.-виголосив Лукас. Я відкрила очі, важко хапаючи повітря. Брат пояснив, хто вибуває з гри.

Так відбулося ще кілька разів, доки не вибув Райлі. Він скинув маску, підняв руки і встав з місця.

-Не вірю, що хтось думав ніби я мафія.-сказав він і натовп засміявся.-Мені образливо.-продовжував він, крокуючи до виходу.

Відбулась ще одна гра і тепер вибула я. Поклавши свою карту на стіл, я теж встала.

-Ти куди?-запитав Тоні і я замʼялась.

Я збиралась знайти Райлі, але сказати йому це не могла.

-Скоро повернусь.-потисла плечима я. Він насупив брови, але кивнув. Еббі приймала участь в обговоренні мафії.