16

Суботній ранок почався не надто весело. Емма та Еббі валали одна на одну у вітальні, а мій телефон принаймні вже в пʼяте розривався від дзвінка. Як і кожного ранку.

Я знову не відповіла. Знову важко зітхнула, дивлячись на екран.

Заснути я вже однаково не могла, тож вслухалась в крик дівчат, але жодного слова не розібрала.

-Гаразд.-зітхнула я і встала з ліжка. На черзі були водні процедури і сніданок, який я вже пропустила. Тому довелось перекусити печивом і знову влягтись у ліжко.

-Та пішла ти, Еммо! Ти просто стерво!-гукнула Еббі, відчиняючи двері моєї кімнати. Їхня сварка нарешті завершилась, хоч на це і пішло більше години.-Ну ти це чула?-звернулась до мене Еббі і вляглась поряд.

За два тижні я вже звикла до її нахабної манери вриватись до мене в кімнату і поводитись тут ніби вдома. Вона взяла одне печиво з відкритої коробки на столі і закинула його в рота.

-Гидота. Як ти це їси?

Я потисла плечами і знову перевела погляд в телефон. Я писала Лукасу, пропонувала зустрітись на вулиці, бо погода сьогодні була просто чудова, та він поки що не відповідав.

-Емма мене нервує. Каже, що я не маю смаку! Як таке може казати людина, якій подобається Хантер?-тараторила Еббі і я потисла плечима.

Якийсь болючий укол пройшовся по моєму шлунку і я стисла губи, доки дівчина ще щось розповідала.

Я теж не маю смаку? Бо... чортів Райлі. Я цілувалась з ним, а отже...

Не хочу про це думати. Це однаково не мало ніякого значення. Принаймні для нього.

-Які плани на сьогодні, Єво?-запитала Еббі, перевівши тему розмови і я відкинула телефон.

-Не знаю, певно ніяких.

Подруга пережувала печиво і потяглась за ще одним.

-Це ж гидота.-нагадала я, але Еббі мене проігнорувала.

-То може сходимо на тренування Драконів?

Футбольна команда коледжу звалась саме так. Я про це знала, бо мені розповів Тоні, перш ніж подати заявку на вступ в команду.

Насправді я ніколи не цікавилась футболом, хоча це дивно для людини, яка зараз знаходиться в Мадриді. Це ж столиця європейського футболу, тому я не здивувалась коли Еббі про це заговорила.

-Не знаю. Я ніколи не цікавилась цим видом спорту. Навіть правил не знаю.-зізналась я і Еббі махнула рукою.

-Не обов'язково знати правила, щоб дивитись на красунчиків.

Я засміялась її відповіді і повернулась на бік.

-Гаразд, тоді пішли.-погодилась я і Еббі підняла брови.

-Справді? То я зателефоную Тоні. Він теж хотів піти.-відповіла подруга і встала з місця, дістаючи з кишені телефон.-Ти поки збирайся.-вона взяла ще одне печиво і вийшла з моєї кімнати, а я провела її сміхом.

Оскільки сьогодні вихідний день, я могла не чіпляти на себе ту дурновату форму, яка і досі мені не подобалась. Тому обрала чорну кофтинку з довгим рукавом і горлом, аби ніхто не помітив відбитків губ Райлі, які ще досі не зійшли і спортивні штани такого ж кольору. Я гадала це доречним вбранням, оскільки ми збирались на стадіон.

На ноги я вдягла білі кросівки і зубрала волосся в якусь примітивну гульку, яка майже одразу почала розпадатись.

Варто підстригтись.

Еббі чекала мене у вітальні, в червоному комбінезоні і білій футболці. Їй пасувало буквально усе. Тоні ми зустріли на поверсі, а вже за десять хвилин сиділи на стадіоні, поїдаючи чипси і колу, якою нас пригостив Тоні.

-Не можу дочекатись випробувальної гри.-казав Тоні, коли футболісти виходили на зелений газон.

Смарагдова форма з чорними літерами виглядала просто чудово. Спереду на футболках була назва команди, а позаду прізвища і номер гравців.

Та в якусь мить, мені перехопило дихання.

Один з гравців був навпаки і чорній формі зі смарагдовими літерами.

-Хантер?-здивувалась я, сказавши це в голос.

-Він капітан, ти не в курсі?-здивувався Тоні і я похитала головою.

Мені згадався його жакет, на спині якого було прізвище. Ось що це означало. Це далеко не самозакоханість як мені тоді здалось. Це його спосіб завжди тримати планку.

Ось чому він такий натренований, мʼязистий і сильний. Він не просто займається спортом - він капітан команди.

Неймовірно.

Я придивилась, помітивши, що пластир, який я вчора йому почепила досі був на місці. З ким він зчепився?

Мої очі ніяк не відривались від хлопця. Тренер дав команду бігти і він повів усю команду за собою, зробивши кілька кругів навколо стадіону. Я бачила як легко йому це давалось і як швидко й спритно він рухався.

Ще свисток і вся команда почала присідати. Тренер ходив туди-сюди біля них, щось розповідаючи, але я не чула його слів.

-Щось сьогодні багато глядачів.-почувся невдоволений голос Еббі і я повернулась до неї.

На стадіоні дійсно було трохи людей, але вона казала не про це. З протилежного боку всілись кілька дівчат. Емма, та як я зрозуміла, її подружки. Вона підняла руку, граційно помахавши нею Райлі, але Хантер ніби й не помітив цього.

-Стерво. Ну яке вона стерво.-бурмотіла Еббі, а потім вирівняла поечі.-Тоні, я вже казала тобі, що ми вранці посварились з нею?

-Ні.

Між кузенами завʼязалась розмова, а я знову повернула очі до Хантера.

Він зкинув футболку, лишивши її на газоні і показавши всім глядачам свій торс, що ховався під татуюваннями.

Я важко ковтнула, коли хлопець нахилився, стаючи в планку. Всі повторили за ним і на рахунок три, почались відтискання. Тренер рахував, але я не чула. Рахувала про себе.

Один.

Два.

Три.

Щоразу мʼязи Райлі скорочувались, а на спині зʼявились краплинки поту. Я б і не помітила їх, якби сонце, яке сьогодні неймовірно сліпило, не відблиснуло від них.

-Дійсно, Єво, ти чула про це?-почувся голос Тоні. Він встав з місця і сів поруч зі мною, оминувши Еббі. Я ніби оговталась. Проковтнула слину і подивилась на друга.

-Про що?

-Про мафію.-відповіла Еббі і Тоні всміхнувся.

-Тобто, гру, «Мафію».-пояснив він.-Завтра на першому поверсі гуртожитку всі зберуться щоб пограти, ти підеш?