11

Я повинна була знайти можливість поговорити з Райлі. До того ж так, щоб про це не знав Лукас чи будь хто інший. Але є проблема: в мене немає номеру Райлі, щоб написати повідомлення, а будь яку мою спробу запросити його на розмову в їдальні, Лукас побачить.

Тож, мені лишалось чекати слушної нагоди.

І як не дивно, вона настала вже в ранок четверга.

Я вийшла з душу, замотана в мʼякий блакитний рушник, коли двері сусідки скрипнули.

Я взяла собі стратегію ходити в душ надто рано, або надто пізно, щоб ні Емма, ні Еббі не бачили моїх рук.

Двері кімнати Емми тихенько відчинились і я застигла на місце, не розуміючи, куди ж мені тепер тікати, аби вона не почала допитуватись що зі мною сталось. Та коли побачила мʼязисте тіло, полегшено зітхнула.

Хантер був в одних шортах, повністю відкриваючи усі свої тату на торсі і коли зачинив двері, хотів натягнути футболку.

Серце зробило сальто, коли ми зустрілись поглядами. Його зелені очі просканували мене і я зашарілась.

Райлі не промовив жодного слова. Він двинувся до виходу в коридор, а я стояла ніби вкопана, не взмозі вимовити жодного слова.

Мене зʼїдав зсередини червʼяк заздрощів і ревнощів. Я не хотіла бачити чи навіть знати, що цю ніч Хантер провів з Еммою. Та вже коли Райлі відкрив вхідні двері, я оговталась.

-Хантер!-тихо гукнула я його. Хлопець обернувся, відпустивши ручку дверей і уважно на мене поглянув.-Я хотіла поговорити.

Райлі досі нічого не говорить, лише мовчки оглядає рушник на моєму тілі. Це повне ігнорування мене зачіпає, але я тримаюсь.

-Про що?-видавлює з себе хлопець і я червонію, розуміючи, що моя компанія йому не до душі.

-Про...-починаю я.-Багато про що. Зокрема про Лукаса і вечірку першокурсників.

Мені вдається говорити тихо, але я бігаю поглядом по кімнаті, аби тільки не дивитись в очі Хантера.

-Ні.-відрізає Райлі і вже хоче вийти, але я його зупиняю.

-Я скажу Лукасу, що ти був в моїй кімнаті вже двічі.-Райлі зупиняється.-І розкажу, як ти затискав мене на цвинтарі.

Хантер посміхається кутиком губ і повільно наступає. Пальці його правої руки піднімаються вгору і легенько торкаються мого плеча, просто для того, щоб проїхатись вниз. Аж до запʼястка.

-А я розкажу Лукасу про це.-шепоче він, схилившись над моїм вухом, натякаючи на синці на руках.

Шантаж не вдався. Я хапаю повітря ротом, немов риба і не можу нічого вимовити. Це так він на мене діє?

-Я ніколи не буваю обеззброєнним, Бембі. Тож, не намагайся.-шепоче він мені на вухо, опаляючи шию гарячим диханням. Моє серце тріпоче. Я міцніше стискаю рушник на собі і кусаю нижню губу настільки, щоб біль повернув мене до реальності.

-Будь ласка, Райлі...

Це не прохання. Я благаю, молю. Мій голос обривається, коли я піднімаю погляд на його зелені очі. Хочеться плакати від безвихідності. Я більше не знаю до кого звернутись.

Мені важко жити в Детройді, не розуміючи його правил. Страшно бути поряд з братом, коли він так себе поводить. Я у відчаї. Я сама, бо через кляте табу зі мною ніхто не спілкується.

Хантер довго вдивляється в мої очі і раптом відбувається якийсь вибух. Він сильно штовхає мене до моєї кімнати і буквально змушує зайти в середину.

Я лякаюсь, не розуміючи, що відбувається і задкую просто до свого ліжка, доки Райлі клацає замком.

Хочу запитати, що він робить, коли повільно наближається до мене, немов хижак до здобичі. Але не можу. Я зачарована цією миттю і навіть не розумію, чому мовчу, коли Райлі валить мене на ліжко і нависає зверху.

-Я не робитиму тобі ніяких послуг, Бембі.-гарчить він над моїм вухом, а його коліно пробирається між моїх ніг.

Я маю його відштовхнути. Маю запитати, що він робить. Зупинити. Але замість того, концентруюсь на його відповіді і кусаю себе за щоку, аби позбутись мʼякого потягування внизу живота.

У мені вибухнуло полумʼя, що розпалювало кров і всі частини тіла. Почалося запаморочення.

-Будь ласка, Райлі...-знову намагаюсь я, але у відповідь чую чистий чоловічий рик. Мʼязи, сховані під численними тату на його тілі, грають, а сам Хантер важко дихає.

-Тоді ти теж розкажи.-раптом видає він.-Розкажи що це і звідки.-просить він, знову торкаючись моєї руки самими пальцями.

Це надто велика плата. Але я не думаючи погоджуюсь.

-Гаразд.-одними губами відповідаю я і Райлі нахиляється до мого вуха так близько, що його ніс торкається мого волосся.

-Сьогодні після відбою вийдеш до чорного входу.-шепоче він.

-Райлі...-видихнула я, намагаючись щось відповісти, але просто не змогла.

Він знову видав отой звук, а тоді посунувся, втиснув мою спину в ліжко й умостив жорстке стегно між моїми ногами. Я охнула, відчувши, як захолодило оголену шкіру під рушником, а його нога торкнулася того самого місця. Він опустив одну руку мені на стегно і посунув його вниз і вперед, так, що я заковзала по його нозі.

Усередині щось сильно пульсувало, схоже, від того, як вуста Райлі потягнули за мочку мого вуха. Стегна терлись об його ногу. Все це було аж ніяк не повільно. Я завзято гойдалася на ньому.

-Я чекатиму на тебе, Бембі.-шепоче Хантер, коли я прикриваю очі від насолоди, а потім зривається так швидко, що я не встигаю навіть зрозуміти, і вилітає з кімнати.

Я заплющую очі і важко дихаю. Що з моїм тілом? Чому воно все палає?

Я ще довго приходжу до тями і намагаюсь забути тіло Райлі на собі.

Довго зачесую волосся в косу, довго одягаюсь і ще довше йду в їдальню, намагаючись викинути з голови його важкий подих мені на вухо.

Та в одну секунду всі ці думки самі вилітають з моєї голови, коли телефон починає розриватись дзвінком. Я довго дивлюсь на екран, застигнувши на місці. Рахую до трьох.

Один.

Два.

Три.

Скидаю виклик.

Їдальня як зазвичай переповнена, Лукас, Ділан та Райлі сидять за своїм столиком.

Здається ніби нічого не відбувається, але... якась дивна напруга висить у повітрі між всіма студентами і я не розумію, що сталось.