8

-Що?!-вибухаю я.-Чому я маю це робити? Що ви приховуєте?-слова самі вириваються з моїх вуст і я штовхаю Райлі руками в груди, та він не відступає.

-Що ти мелеш, Бембі? Ми нічого не приховуємо.-гарчить він.

-Всі приховують від мене вечірку, ніхто не хоче зі мерю спілкуватись, а ти взагалі казав щось про табу!-видаю свою підозру я і це здається мені логічним. Райлі втомлено стогне.

-Ходімо.-закочує очі Хантер і смикає мене за руку.

-Я не піду в гуртожиток, доки ти все мені не поясниш!-протестую я і вириваю свою руку, знову відступивши до стіни.

-Та якого біса?!-гарчить він і в цей момент з колонок зʼявляється дивний звук. Це схоже на сирену, яка має оповістити про щось.-Чорт, тільки не зараз. Ходімо, Бембі, у нас мало часу.

Райлі знову смикає мене за руку, та я вкотре вириваюсь.

-Ні! Поясни мені що відбувається.

Десь за спиною Райлі чується шурхіт. Хтось йде. Хлопець панічно оглядається і робить щось, чого я зовсім не очікувала.

Він розвертає мене так, щоб закрити своєю спиною від того, хто наближається і притискає мене всім тілом до стіни. Його руки владно огортають мою талію, а між нашими обличчями лишиється міліметр. Від хлопця пахне вже знайомим запахом Том Форда, змішаним з алкоголем і це пʼянить.

-Мовчи.-шепоче він. Та я і так не можу нічого сказати, бо моє серце так шалено бʼється, що повітря не вистачає навіть щоб нормально дихати.

-Хантер, ходімо! Розважатимешся потім, Лукас починає!-чую знайомий голос і розумію, що це Ділан. Райлі не обертається до нього.

-Я зайнятий.-відповідає він знову низько нахиляється до мене. Ділан видає короткий сміх і повертається на вечірку.

Розважатися? То він часто міняє дівчат?

Знову це кляте відчуття!

Я важко дихаю і ловлю смарагдовий погляд Хантера.

-Слухай мене уважно, Бембі.-шепоче Райлі і я важко ковтаю.-Ця вечірка для першокурсників. Її організовують щороку, щоб познущатись з вас. Два роки тому, на такій вечірці згвалтували першокурсницю, а минулого року, хлопець заснув у своїй блювоті. Тому Лукас не хотів твоєї присутності тут.-шкидко каже Райлі і я шоковано вдивляюсь йому в очі.

-Тоді навіщо він це організовує?-не розумію я, так само шепочучи. Руки Райлі міцно стискають мою талію і тільки тоді я згадую, що він досі мене обіймає.

-В Детройді не так просто, як тобі здається. Тут або ти, або тебе.-коротко відповідає Райлі і я відчуваю тремтіння у всьому тілі.-Тобі пощастило, Бембі. Твій брат на вершині цього біологічного ланцюжка, тому ніхто тебе не чіпає. Але повір, на цій вечірці, виключень не буде. Навіть табу тебе не врятує.

Я намагаюсь переварити почуте і зібрати усе докупи. Невже я зовсім не розумію правил Детройда і не знаю що тут діється?

-Що означає табу?-запитую я і Райлі закочує очі.-Ти вже вдруге це кажеш, поясни, Хантер!-вимагаю я і хлопець важко стогне.

-Табу. Заборона.-коротко відповідає він і я бʼю його в груди долонями.

-Будь ласка, Райлі!-вимагаю я і він здається.

-Лукас поставив на тебе табу. Ніхто не може чіпати тебе. Думати про тебе. Спати з тобою. Зустрічатись з тобою. Бути в твоїй кімнаті.-він стишує голос.-Торкатись тебе.

Я раптом розумію, чому всі дивно на мене косяться і ніхто не хоче зі мною розмовляти. Бо Лукас тут влада. Мій брат - головний. Ось що означали слова Еббі про короля. І він наказав не чіпати мене. Поставив табу. Ніби клеймо...

-Але ж ти торкаєшся.-раптом видаю я і Райлі піднімає кутик губ.

-Ти ж не скажеш про це Лукасу?-шепоче він.

-Якщо скажу, що він зробить?-запитую я. Не тому що збираюсь йому про це казати. А тому що хочу знати, які наслідки за цим підуть.

-Не скажеш.-уникає відповіді Райлі і трохи нахиляється до мене.-Ти збережеш цю таємницю. Бо я бережу твою.-змовницьки каже він і по моїй спині біжить холодок.

-Яку?-не розумію я і мої очі починають бігати по його обличчю.

-Ось цю.-різко відповідає Райлі, схопивши мене за руку і підтягує рукав моєї кофти аж до ліктя, показуючи нам обом темно фіолетові відмітини. Я намагаюсь вирвати руку, та він міцно її тримає. Потім мертвою хваткою бере в заручники мою талію і піднімає кофту аж до грудей. Я швидко спускаю її назад, щоб приховати схожі відмітини ще й на животі та спині.

Очі Райлі горять гнівом, коли я спускаю на місце рукав, а я червонію, не знаючи що відповісти.

Я дурепа. Звичайно він все помітив сьогодні вранці, коли застав мене зненацька в моїй кімнаті. Таке важко не помітити.

-Розкажеш?-грубо запитує він і я намагаюсь відійти, та Хантер не дає мені ступити й кроку. Все, на що я спроможна, це негативно похитати головою, доки мої очі наливаються сльозами.

Мені важко. А ще дуже боляче. Я не розумію куди потрапила. Мене лякає жорстокість Лукаса, про яку я щойно дізналась. Бентежить табу, яке на мене накладене і наслідки для порушника. Я хочу поговорити з Лукасом, але боюсь його реакції, бо просто не впізнаю свого брата. А тепер ще й турбуюсь, що моя таємниця стане усім відома, бо не можу довіряти Хантеру.

-Повертайся в гуртожиток. Я подбаю про те, щоб ніхто на дізнався, що ти тут була.-зовсім холодно каже мені Райлі, помітивши мої сльози. Його руки одразу ховаються в кармани джинс і я поспіхом витираю вологі сліди на своїх щоках.

Активно киваю, погоджуючись з його наказом, а потім дивлюсь у темряву, не розуміючи куди мені йти.

-Я...-тихо починаю і обриваюсь на першому ж слові. Райлі гарчить, прослідкувавши мій погляд, а потім щось бурмоче собі під ніс.

-Ходімо.-каже він і я покірно йду за ним у глиб лісу. З кожним кроком музика стихає, а світло зникає. Я намагаюсь не відставати і ступати саме туди, де йде Хантер.-І б*ять більше не вештайся з Тоні.-раптом додає Райлі, але я ігнорую.

Мені хочеться швидше втікти. Сховатись у своїй кімнаті, змити з себе цей жахливий день. Тому коли ми опиняємось біля отвору у сітці, я мовчки пролажу в нього і йду до чорного входу, а Райлі мовчки розвертається, щоб повернутись на вечірку.