6

Я мала надзвичайну здібність - губити лік часу. Тому сьогодні, в другий день занять в новому коледжі, я знову запізнювалась. Вчора завдяки Райлі, а сьогодні завдяки каві. Чому я взагалі захотіла випити кави, якщо зазвичай обираю сік?

Кава вилізла боком. Її надто довго готували, тож я мусила бігти до навчального корпусу, аби потрапити на заняття вчасно.

Світле волосся, що лежало хвилями нижче плечей, підхопив осінній вітер. Це трохи збило мене з толку, бо кілька пасм потрапили на обличчя. Ще й клятий телефон який безупину дзвенів десь в сумці.

Лишалось тільки потрапити в середину першого корпусу і знайти потрібну аудиторію. Та певно не судилось.

Я незграбно налетіла на якось хлопця, розливши всю свою каву на його чорну шкіряну куртку, через кляте волосся.

-Чорт! Що ти робиш?!-вигукнув хлопець, коли я повалилась на землю.

Я і сама не зрозуміла, звідки взявся Райлі. Його високий зріст падав тінню на мене.

-Здається тепер ми квити.-не стримала посмішки я. Вчора він зіпсував мою кофтинку чаєм, а сьогодні я відплатила йому тим же.

-Ти навмисно це зробила?-прогарчав Хантер, вже вкотре не допомагаючи мені піднятись.

-Ні!-вигукнула я на обурливу фразу. Він просто грубіян!

Хлопець підняв одну брову, оглянувши мене з ніг до голови і втомлено зітхнув.

-Пробач.-знову заговорила я, але він мене спинив. Мовчки зняв свою шкіряну куртку, лишившись в чорній футболці, яка дозволяла розгледіти купу татуювань на його руках, і блакитних вільних джинсах. Здається щодо форми він не заморочувався.

Я запнулась. Школа для дівчаток у Валенсії не нагородила мене досвідом спілкування з протилежною статтю, тож я мовчки витріщалась на Хантера.

Хлопець кинув свою зіпсовану куртку просто мені в обличчя і запихнув руки в кишені джинс.

-Пішли, будеш змивати пляму.-наказав він і я здригнулась.

Яке нахабство. Що він взагалі собі дозволяє, я ж вибачилась!

-Що, пробач?-досі сидячи на землі, заговорила я і Райлі закотив очі.

-Я не повторюватиму. Ворушись.

Я підвелась на ноги, тримаючи в руках куртку Райлі і впевно ткнула її назад.

-Я не хімчистка. І я вибачилась.-нагадала я і вже хотіла піти, та не вийшло. Райлі схопив мене за лікоть і підтягнув до себе.

Щось в ньому таки було особливе. Зовнішність чи може характер. Але однозначно я розуміла, що дівчата не просто так звуть його найгарячішим хлопцем Детройду. Хоч яким грубіяном він не був.

-Якщо я скажу, будеш хімчисткою.-гаркнув Райлі і раптом потягнув мене до навчального корпусу.

-Що ти робиш?-опиралась я, намагаючись штурхати Хантера чи хоча б вирвати руку, але марно.-Мою кофтинку не чистив від чаю!-нагадала я, але це не діяло.

Він затягнув мене в перший корпус і волочив за собою далі.

Райлі нахабно заштовхав мене в чоловічий туалет.

Навчання вже розпочалось, тож тут було пусто. І це заспокоювало. Бо опинитись серед хлопців мені не хотілось. Щоки і так палали, а серце вражено стукало об ребра.

Райлі кинув свою куртку на рукомийник.

-Пери.-наказав він.

Я не дурна. Райлі стояв на дверях, його вага і зріст були значно більші, тож будь який опір - марний. Довелось терпіти приниження.

Я закотила рукави білої кофтикки і увімкнула кран. Холодна вода вдарила по рукам, але я всеодно взялась змивати з шкіри пляму.

Райлі спостерігав. Неначе хижак, що ось-ось нападе на здобич. Він вловлював очима кожен мій рух ніби намагаючись фіксувати його у памʼяті.

Я - навпаки. Дивилась лише на куртку, постійно прибираючи неслухняне волосся за вухо, аби не замочити його. Мурахи бігли по шкірі, від холодного погляду на спині і я незграбно тупцяла на місці.

Раптом Райлі підійшов ближче, обережно прибираючи моє неслухняне пасмо назад.

-Ти вправна.-стишивши голос, почав хлопець, не зводячи погляду з волосся. Брюнет дивно стиснув його в жменю і я мотнула головою, аби він відпустив.

Врешті пляма зникла.

Я відірвала кілька паперових рушників і спромоглась витерти куртку, аби та мала пристойний вигляд.

Чому він взагалі був без форми і вештався надворі під час занять?

-Ось, тримай.-нарешті заговорила я, протягуючи Райлі куртку.

Він здалось розчарувався - надто швидко я впоралась.

-Вибач, що замастила її. Сподіваюсь тепер ніяких образ.-продовжувала я, намагаючись залагодити конфлікт. Я сподівалась, що Райлі також вибачиться, та він мовчки взяв куртку.

Раптом двері в туалет відчинились і туди залетів Лукас.

-Хантер!-гаркнув він.-Якого біса?!

Він ніби вихор пролетів між нами і зупинився поруч зі мною. Звів брови і впʼявся поглядом в Райлі.

Той не відповідав. Досі тримав зоровий контакт зі мною.

Хантер зробив крок вперед до Лукаса і показово підняв куртку вверх, а потім відпустив її і та впала просто в смітник.

-Знаєш, вона ніколи мені не подобалась.-з ухмилкою сказав Райлі і я ледь не розплакалась. Він так жорстоко познущався наді мною...

-Що ти робиш, придурок?!-раптом штовхнув його в груди Лукас і я сіпнулась. Не вистачало лише бійки.

-Все нормально. Це моя вина. Я розлила каву!-влізла між хлопцями я.

-Її вина.-всміхнувся Райлі.

Може це я дарма? Нехай Лукас вріже Хантеру як слід.

-Навіть не думай, Райлі. З Євою не буде жодних твоїх ігор.-гаркнув брат, і Хантер нахилив голову до лівого плеча, прохрустівши шиєю.

-Про що ти, друже?-якось награно запитав він і Лукас ступив крок вперед.

-Не наближайся до Єви.-попередив його брат.

-Вона не в моєму смаку.-відповів Райлі і чомусь мені стало неприємно. Хто ж в його смаку? Емма, до якої він приходив?-Та і я їй огидний.-додав Хантер, перевівши на мене погляд. Мене сіпнуло.

Це так сильно його зачепили мої вчорашні слова, що він вирішив з мене познущатись?

Я чомусь почувалась винуватою.

Райлі вийшов, лишивши нас удвох.

-Він нестерпний.-зітхнув Лукас і повернувся до мене.-Не звертай увагу, гаразд? Він останні дні якийсь дивний. Не знаходить собі місця.