5

Не знаю чому моє серце так гучно бʼється об ребра, а я давлюсь повітрям, перш ніж щось відповісти.

Райлі нависає наді мною усім своїм міцним тілом і я припускаю що він проводить принаймні більшу частину свого вільного часу у спортзалі.

-Отже, вважаймо що я вибачився, Бембі?-тихо запитує він, заправивши пасмо мого довгого світлого волосся за вушко.

-Більше ніколи не заходь до моєї кімнати.-гарчу я у відповідь, зібравшись з силами і нарешті відводжу погляд від його зелених очей. Здається він гіпнотизував мене ними ці безжальні шістдесят секунд.

Вилиці хлопця починають грати. Він прибирає руку, якою щойно торкався мого волосся в кишеню своїх джинс і через це в мене біжать мурашки по шкірі.

-Якщо ти вважаєш, що твоя компанія приносить мені задоволення, то помиляєшся, Бембі. Я з радістю вшиюсь звідси.-гарчить він у відповідь і це вже більше не схоже на той мелодійний шепіт, яким він щойно мене огортав.

-Дякую.-кидаю я у відповідь і слідкую за тим, як Райлі чорним вихорем вилетів з моєї кімнати.

*****

Запізнення було не уникнути, тож вже з першої пари всі дивились на мене скоса. Я не переживала стосовно цього, бо намагалась концентруватись на предметах і уважно конспектувати усе, що вимагали викладачі. Зрештою, під кінець останньої пари я трохи розслабилась і підперла голову рукою, як раптом хтось ткнув мені ручкою в спину. Я зойкнула і обернулась.

-Привіт, я Тоні.-усміхнувся мені хлопець з приємною зовнішністю. Він мав глибокі янтарні очі, шоколадне волосся, яке ідеально лежало на чолі і невеличкий чорний камінець у лівому вусі.

-Єва.-кивнула я і мій одногрупник прикусив губами кінець своєї ручки.

-Я знаю. Вальдес. Сестра Лукаса.

-Плітки тут розходяться швидко.-закочую очі я і Тоні тихо сміється.

-Не знаю щодо пліток, та я помітив тебе в їдальні. Ну... коли Райлі...-я не даю хлопцю закінчити.

-Так, не нагадуй.

-Пробач.-винувато дивиться на мене новий знайомий. Я трохи тішусь, бо це перша людина з моєї групи, яка сьогодні до мене заговорила. Можливо це через те, що всі першокурсники сьогодні нервують, та всеодно якось ніяково.

-Ходімо разом в пʼятницю на вечірку для першокурсників? В мене не багато знайомих, тож хочу мати якусь компанію.-якось дуже приязно каже Тоні і я піднімаю брови.

-Вечірку? Тут таке дозволено?-дивуюсь я, бо минула вечірка була за Детройдом. В будинку братства. До того ж, тоді ще не почався навчальний рік і гуртожиток не зачинявся на комендантську годину.

-Ні. Та вечірка ж буде не тут. В лісі, за гуртожитком. Її організовує твій брат, хіба ти не в курсі?

-Що?-ще більше дивуюсь я, а тоді трохи трясу головою.-Тобто, ні, він не казав.

-Звичайно, він певно сильно тебе опікає.-тисне плечима Тоні і трохи відкидається назад.-Коли ти вибігла з їдальні він так лютував на Хантера. Я думав вони почнуть товкти один одному пики.

Я трохи збентежина. Мені згадуються слова Райлі: на тобі табу. Я досі не зʼясувала що б це мало означати, а тепер ще й дізнаюсь, що брат приховує від мене свою вечірку для першокурсників.

А це лише мій третій день перебування в Детройді. Можливо Лукас все ж не надто радий моїй появі.

Мене гризуть сумніви і я дуже хочу просто зараз про все в нього запитати, та боюсь що це марно. Скоріш за все, якщо він приховує від мене вечірку, то не хоче мене там бачити. Але чому?

-Я піду.-різко виголошую я, обернувшись до Тоні і той ділить зі мною усмішкою

-Круто! Давай зустрінемось на твоєму поверсі о девʼятій? Ти ж на третьому живеш?-запитує хлопець і я киваю.

-Звідки ти знаєш?

Хоча певно це дурне питання.

-Еббі сказала. Це моя кузена. Ми добре спілкуємось.

-Еббі теж піде?-дивуюсь я і укол гніву проходить крізь моє тіло. Я вважала, що ми поладнали. Думала вона мене запросить.

-Звичайно. Вона ж обожнює Лукаса, тому доводиться постійно слухати все, що з ним пов'язано. Тобто про тебе теж.

Я трохи червонію і повертаю погляд до підручника. Не знаю чому раптом мені стало так ніяково від того, що Тоні багато про мене чув.

-Як вони взагалі вживаються з Еммою?-продовжує хлопець.

-Не знаю. Емма з нами не розмовляє.-зізнаюсь я.

-Пф.-фиркає Тоні.-Відтоді як вона домоглась свого, стала така зарозуміла.

Я кілька секунд обдумую його слова і все ж кидаю погляд з німим запитанням.

-Вона весь минулий рік була в легіоні Райлі і ось нарешті від дозволив їй себе задовільняти. Вона безмежно цим пишається.

Я згадую, як Хантер сказав мені, що насолоджувався її мінетом. Це огидно. Певно тепер я не зможу спокійно спати, не думаючи про те, що може відбуватися за стінкою. Але не дивлячись на це, я чомусь відчуваю маленький, ледь помітний укол ревнощів. Чому?

-Бридота.-кривлюсь я.

-Ще й яка. Еббі недолюблює Хантера, тож мабуть тому вони з Еммою не знайшли спільної мови.

-У цьому є сенс.-тисну плечима я.

-А в якому ж легіоні будеш ти?-знизивши голос на шепіт, каже хлопець просто над моїм вухом і я кривлюсь. Зрозуміло, що я не мріятиму Хантера.

-У легіоні Ділана.-саркастично відповідаю я і хлопець сміється.

-Ти дотепна. Та я б волів щоб ти була в моєму легіоні.

До моїх щік припливає кров.

-До речі, як ми вийдемо з гуртожитку після відбою?-питаю я, аби перевести тему розмови і Тоні знов нахиляється трохи ближче до мене, прибираючи своє коротке волосся з чола.

-Після відбою Будильник зазвичай лягає спати, тож ми маємо просто прослизнути через чорний хід. Не знаю хто його відкриє сьогодні, та певно твій брат або Райлі. Вони все продумують, коли організовують вечірки.-шепоче Тоні.

-То вони часто їх влаштовують?-дивуюсь я, бо за три роки наших розмов про Детройд, я вперше це чую і чомусь відчуваю себе зрадженою.

-Ні. Але іноді буває. Так сказала Еббі.-пояснює Тоні і я киваю.

Щойно заняття закінчується, ми з Тоні слідуємо в гуртожиток і я берусь за вивчення домашки, ігноруючи обід. Мені не хочеться йти в кафетерій коли там повно народу і певно є Райлі та Лукас.