4

Мені зовсім не подобається, як сидить на мені форма. Смарагдова юбка вільного крою надто коротка і навіть вдягнувши прозорі колготи, я почуваюсь оголеною, а жакет такого ж кольору з гербом Детройду, здається мені надто химерним. Тож, щоб хоч якось помʼякшити ситуацію, я ігнорую рубашку і вдягаю просто білу приталену кофтинку, яка чудово сидить на моєму тілі і прикриває руки.

Зібравши довге волосся в легку косу, я натягую на ноги звичайнісінькі білі кросівки і беру в руки свій маленький шкіряний рюкзак.

Телефон вкотре починає розриватись за ці два дні і я вже звично для себе скидаю виклик.

-Удачі, Єво.-пошепки кажу я сама собі в дзеркало і рушаю до виходу. Зачиняю свою кімнату і виходжу з вітальні.

Студенти сонно пливуть на сніданок, тож я беру з них приклад і сама в такому ж повільному темпі слідую на другий поверх.

В кафетерії чути шум і сміх. Черга за їжею тягнеться аж до входу. Всі одягнені в однакову форму, але кожен студент додав до неї щось своє, як от я сьогодні вдягла замість сорочки кофтинку.

Я помічаю в самому початку черги Еббі, яка махає мені рукою і весело усміхається. Я слідую до неї і беру по дорозі тацю для їжі.

-Привіт, Вальдес.-усміхається сусідка і я киваю.

-Доброго ранку.

-Варто приходити раніше, якщо не хочеш стояти в кінці черги.-усміхається вона і ставить на тацю салат, а потім тягнеться до тостів. Я вибираю те ж саме і додаю трохи полуниці з вершками на десерт.

-Я вже це зрозуміла.-тисну плечима я.

-Та це не найважчий квест. Тепер треба знайти столик.

Я обертаюсь і розумію, що всі найкращі місця вже зайняті.

-Єво!-кричить знайомий голос десь збоку, тож я обертаюсь.

Лукас сидить за столиком зі своїми сусідами. Зелені брюки трохи вкороченого фасону виглядають на ньому дуже гарно, а замість сорочки біле поло. Ділан навпаки, повністю відповідає стандарту Детройду і я можу сказати, що йому дуже личить костюм.

Поряд сидить Райлі. Він виділяється найбільше. Проігнорувавши брюки, він одягнув чорні вкорочені моми і звичайну чорну футболку. На спинці стільчика висить лише його жакет, на якому позаду вишито срібними буквами «Хантер». Він певно дуже себе любить.

Я починаю нервувати...

-Ходімо.-кажу я Еббі і та широко розплющує очі.

-Єво, я абсолютно серйозно не знаю чому мені так пощастило, що саме ти моя сусідка цього року. Всі мріють потрапити за столик твого брата.-щебече вона, коли ми йдемо вперед. Я лише сміюсь у відповідь і коли ми підходим до столику, сідаю поряд з Лукасом.

-Привіт.-починаю я. Ділан лениво киває, а Райлі зовсім мене ігнорує. Він націлений поглядом на Еббі.

-Реверс. Я був здивований коли побачив тебе минулого разу. Я думав ти не приїдеш цього року.-каже хлопець, коли дівчина всідається поряд з ним. Вона мило всміхається йому у відповідь і підпирає підборіддя рукою.

-Не знала, що ти думав про мене.-дратується вона і Хантер закочує очі.

-Твій батько відремонтував кабінет хімії чи ти повернулась на пташиних правах?

Мене починає цікавити тема їх словесної перепалки і я знімаю жакет, щоб зручніше було снідати і повертаюсь до Лукаса.

-Про що йде мова?

-Еббі спалила кабінет хімії минулого року.-пояснює брат і я помічаю як в розмову вступає Ділан.

-Звичайно Реверс заплатив. Краще нехай Еббі спалить Детройд, ніж батьківський маєток.

-Дуже смішно.-закочує очі дівчина і починає снідати.

-Як це сталось взагалі?-цікавлюсь я і Райлі піднімає на мене очі. Його погляд вперше за сьогодні зустрічається з моїм якраз в той момент, коли я кусаю шматочок курки в своєму салаті. Хантер важко ковтає і відводить погляд, ніби моя присутнісь за столиком, завдає йому дискомфорту. Мене це засмучує, та я намагаюсь не думати про нього. Чому мене взагалі турбує думка такого грубіяна як Хантер?

-Ми варили наркотики з моєю минулою сусідкою по кімнаті. Її виключили.-зізнається Еббі і я широко розкриваю очі.

-Ви ж не серйозно?-дивуюсь я, відставляючи салат, що виявився мега несмачним.

-Тільки не кажи, що ти свята, Бембі.-говорить до мене Райлі і Ділан з Еббі сміються з моєї реакції.

-Стули пельку, Райлі.-втручається Лукас і той хитро всміхається.

-Вальдес не навчив сестричку курити травку?-знущається він, відсьорбнувши трохи чаю зі своєї чашки. Я мокаю полуницю у вершки і відкусую, чекаючи поки Лукас відповість своєму другу за нас двох і в цей момент весь чай який щойно сьорбнув Райлі, летить на мене.

-Да що б*ять з тобою, Хантер?!-кричить брат, коли я розплющую очі. Все моє обличчя і кофтинка мокрі.

-Пробач, Бембі!-сміється Райлі і протягує мені серветку.

-Вважаєш вона допоможе?-гарчу я і встаю з місця, вхопивши свій жакет і портфель.

-Єво, чекай!-кричить Лукас, коли я вилітаю з кафетерію.

Цей Хантер просто нестерпний! Спочатку він назвав мене повією, потім штовхнув, збив дверима, пробрався в мою кімнату, а тепер ще й чай! Це якесь знущання!

Я залітаю в свою кімнату і жбуряю портфель на ліжко, швидко знімаючи кофту. Витираю вологою серветкою обличчя і лише тоді помічаю, які червоні мої щоки.

Ну чому бляха такі привабливі хлопці, як Райлі, обов'язково мають бути мудаками?

Я прикриваю обличчя руками і важко зітхаю. Перший навчальний день розпочався просто чудово! Студенти мабуть ще довго згадуватимуть, що Райлі Хантер виплюнув на мене свій чай.

Раптом двері в мою кімнату відчиняються і я скрикую, бо досі сиджу в самому лише бюстгальтері.

-О, пробач, я не знав що ти любиш ходити по кімнаті голяка, Бембі!-сміється Райлі, коли я хапаю мокру кофту, прикриваючись нею.

-Вийди, придурок!-кричу я і Хантер сміється, відвертаючись, проте всеодно лишається в кімнаті, зачинивши за собою двері.

-Не хвилюйся, я не підглядатиму. Мене не цікавлять першокурсниці. Просто хочу вибачитись.

-Та до біса твої вибачення!-кричу я, поки він сміється і метушливо шукаю в шафі іншу кофтинку, щоб одягтись і прикрити не тільки груди, а й руки, на які сподіваюсь він не звернув увагу.-Навіщо ти взагалі сюди зайшов?!