3

Цілий день ми з Лукасом провели разом. Він розповідав мені про школу і показував територію Детройда. Говорили про батька і ділились усім, що не могли обговорити по телефону. Крім дечого, у чому я не могла зізнатись...

Я вперше після смерті мами знову відчула це тепло і як це мати близьку людину поруч. Мене втішало таке почуття.

-Я дуже радий, що ти тут, Єво. Повір мені, тут краще ніж...-він не зміг закінчити фразу. Його теж засмучувало усе що повʼязане з домом і з батьком.-Він надіслав мені запрошення на весілля.-змінив тему Лукас і я зітхнула.

-Ти поїдеш?

-Ні.-ніби це очевидно, відповів брат. Я з розумінням кивнула.

Гадаю він хотів запитати чи поїду я, але щось змусило його зупинитись. Він провів долонею по обличчю і саме в цей момент ми стали на третьому поверсі, де мали розійтись по своїх кімнатах.

-Я теж рада, що я тут.-з посмішкою сказала я і Лукас підтягнув мене за плечі до себе, трохи пошаматавши моє волосся.

-Йди відпочивати. Завтра важкий день. Ти вже знаєш свій розклад?

-Так. Я не обирала багато предметів. Не хочу себе перенавантажувати в перший навчальний семестр.-відповіла я і склала руки на грудях.

-Добре. Сніданок буде о сьомій, тому не запізнюйся.

-Гаразд.-усміхнулась я у відповідь і ми розійшлись у різні боки коридору.

-Надобраніч!-гукнув брат, повертаючи в чоловіче крило і я засміялась.

-Солодких снів!

Я теж повернула в своє крило і за пару хвилин вже тяглась до ручки своїх дверей. Та хтось випередив мене і відкрив їх раніше, збивши мене з ніг.

Я вдруге за день впала на копчик і тепер це було втричі більш боляче.

-Чорт!-вилаялась я, потрусивши головою.

-Ти переслідуєш мене, Бембі?-почулось зверху і я помітила над собою Райлі.

-Що?-не зрозуміла я і почала самотужки підніматись, бо цей грубіян навіть не запропонував руку допомоги після того, що зробив.-Це взагалі-то моя кімната.-сказала я, коли міцно стояла на ногах. Хантер здивовано підняв брови і відступив з проходу, щоб я зайшла.-Що ти тут робив?

Райлі зачинив за нами двері і як я зрозуміла, вже не збирався виходити, бо нахабно пішов за мною.

-Насолоджувався мінетом Емми, що ж ще?-відповів Райлі і мене ледь не знудило.

-Фу, міг не відповідати.-закотила очі я і дістала з кишені спортивних штанів ключі, щоб відкрити свої двері.

-Ти сама запитала.-нагадав Хантер і сперся плечем на дверну коробку, сунувши руки в кишені своїх шорт.-Слухай, Бембі, я хотів з тобою поговорити.-раптом більш серйозно сказав він і я підняла на хлопця очі, відкривши двері. Він ринувся в мою кімнату, та я вчасно поставила перед ним свою ногу, аби він не зайшов.

-Я тебе не запрошувала.

-Ого.-підняв брови Райлі і ображено склав руки на грудях. В цей момент він виглядав як мала дитина і це змусило мене переможно всміхнутись.

-Кажи що хотів і йди. Мені не потрібні проблеми.

-Гарааааазд.-протягнув Хантер і з цікавістю зазирнув в мою кімнату. Я різко зачинила двері перед його носом, досі тримаючи їх за ручку. Мені зовсім не хотілось впускати його в свій особистий простір.-Хотів вибачитись, що назвав тебе повією в кафетерії і ненароком штовхнув.-ніби завчивши цю фразу, сказав Райлі.

-Якось не щиро звучить.-помітила я і Хантер підняв кутик губ.-Лукас тебе змусив вибачитись?-здогадалась я.

-Так, Бембі.-кивнув він. Це дивно вибачатись за те що назвав мене повією і далі називати цим прізвиськом, яке він саме через це вигадав.

-В мене є імʼя.

Райлі закусив нижню губу і спантеличено на мене подивився. Було дивно побачити його таким.

-Пробач, я не пам'ятаю.-трохи ніяково відповів він і я зітхнула.

-Просто скажи Лукасу, що красномовно вибачився. Я навіть підтверджу це.-відповіла я, похитавши головою від нахабства Хантера і знову зробила спробу зайти в кімнату, та цього разу, Райлі підставив свою ногу. Я смикнулась від неочікуваності і плече моєї водолазки трохи зʼїхало.

-Ну що ще?-гаркнула я, вже не витримуючи присутності Райлі біля своєї кімнати. Не знаю чому, та мене образило, що він навіть не запамʼятав моє імʼя.

Та щоб його! Хіба він запамʼятає чиєсь імʼя, коли навколо нього крутиться стільки дівчат?

Він нахилився трохи вперед і обережно торкнувся пальцями моєї руки, піднявши кофтинку назад на плече. Від цього мені на секунду перехопило подих.

-Тоді рахуймо, що я вибачився ще й за двері, Бембі.-тихо каже він, доки по моїй руці біжать мурашки від його гарячих пальців. Я навіть не встигаю якось зреагувати, як раптом у вітальню хтось стукає.

Райлі швидко дістає з кишкні телефон і дивиться на час.

-Чорт, це Будильник. Не встиг.-каже він сам собі і двері починають відчинятись.

Я навіть не розумію що відбувається, коли Хантер силою штовхає мене в мою кімнату і одразу ж пристискає до дверей, зачинивши їх з середини. Мене кидає в жар від такої близькості...

Що я казала про те, що не хочу пускати його в свій особистий простір? Він буквально вломився в нього...

Я відкриваю рот, аби щось сказати і він в цю ж мить затискає його своєю долонею, а вказівний палець іншої руки притискає до своїх губ. Наказує мовчати.

Ми надто близько один до одного, тому я відчуваю як важко він дихає, вдивляючись мені в очі. Його зелені смарагди викликають мурашки по спині і я чомусь не можу з цим боротись.

Чується стук в кімнату Емми і за кілька секунд двері відчиняються. Чоловічий голос про щось говорить з дівчиною і я нарешті віддираю долоню Райлі від свого обличчя.

-Що відбувається?-шепочу я і він закочує очі.

-Будильник. Тобто Містер Клінтон. Він щовечора перевіряє кімнати після відбою, щоб не було нікого стороннього.

Мене кидає в жар.

-Якого біса, Хантер? Чому ти не лишився в кімнаті Емми?

-Та ж з тобою цікавіше, Бембі.-якось мрійливо відповідає Хантер і я штовхаю його в груди, аби позбавитись від цих чарів.

-Що мені тепер робити?-гарчу я і в цей момент Райлі стає позаду дверей.

-Відкрий йому. Він не заходитиме. Лише зазирне.-каже брюнет і саме в цю секунду Містер Клінтон, чи як його назвав Райлі - Будильник, стукає в мою кімнату.