2

Я була дуже сонна і ще залюбки поспала хоча б дві годинки, бо вчора до пізньої ночі розкладала речі і освоювалась в новій кімнаті.

Нічого особливого тут не було. Шафа, полиця для книг, маленький стіл, односпальне ліжко і пухнастий килим. В цілому, тут буде зручно жити, особливо зважаючи на те, що я не ділитиму особистий простір ще з кимось.

Система кімнат була зроблена таким чином, що ми мали спільну вітальню і три різні спальні для кожної дівчини. Душ і туалет ми теж повинні були ділити на трьох. Це блок. І на поверсі таких блоків було близько двадцяти.

Та хай яка сонна я не була, пропустити сніданок мені не хотілось, бо я вже вмирала від бажання побачити Лукаса.

Тому вже о девʼятій, я зустрілась у вітальні з Еббі. Вона теревеніла щось про те, які важкі цього року в неї предмети, коли з сусідньої кімнати вийшла моя третя сусідка, з якою я ще була не знайома.

-Привіт, Емма!-вигукнула Еббі, звертаючись до дівчини. Вона мала шикарне темне волосся нижче лопаток і виразні риси обличчя. Крім того струнка і гарно вбрана, вона виглядала, як фотомодель. Кого я обманюю? Тут всі так виглядали, бо цей коледж був для багатих діточок.-Це наша нова сусідка, Єва. Познайомся.-не дуже весело сказала Еббі і я протягнула руку, та брюнетка лише закотила очі і проштовхнулась між нами, щоб вийти в коридор.

-Певно я їй не сподобалась.-трохи розчаровано видихнула я і Еббі махнула рукою.

-Їй ніхто не подобається.

Я всміхнулась від такого легкого ставлення Еббі до людей і вишла слідом за нею в коридор. Дівчина зробила ковток води зі своєї пляшки і продовжила розмову.

-Не звертай на Емму уваги. І не сприймай нічого, що вона може сказати на свій рахунок. Вона спеціально себе так поводить. Я вже другий рік з нею живу, тож повір - я знаю про що кажу.

-Гаразд.-кивнула я.

Оскільки заняття розпочнуться тільки завтра, усі студенти були вдягнені в звичайні речі, а не в форму і це робило атмосферу більш домашньою.

Я теж обрала звичайні чорні спортивні штани і чорну водолазку, аби не показувати оточуючим своїх рук. Я зазвичай так ходила вдома, тільки от рожеві капці довелось замінити на кросівки.

Волосся я зібрала в неохайну гульку, бо ще навіть не розчісувалась після душу.

Пробігши очима по кафетерію, я одразу помітила темну маківку Лукаса. Посмішка охопила мої вуста і я попрямувала до потрібного столика.

Мій телефон вже втретє за сьогоднішній ранок задзвенів, тому це змусило мене поглянути на екран та знову відключитись. І саме в цей момент хтось вирішив штовхнути мене з такою силою, що я полетіла на підлогу.

-О, пробач, Бембі, я не помітив тебе.-почувся вже знайомий чоловічий бас і я підняла очі. Зелений погляд викликав мурашки на шкірі, рівно так само як і вчора, та я спромоглась відкинути від себе думки про це. Копчик сильно нив після зустрічі з підлогою, тому я навіть не змогла вигадати що відповісти.

-Тільки не кажи, що переслідуєш мене.-насміхався Райлі.

Не знаю чому він викликав в мені стільки цікавості. Я ще ніколи не відчувала такого, зустрівши незнайомого хлопця.

-Я не перес...-почала я, але раптом хтось позаду підняв мене за руки і коли я чітко стояла на ногах - відчула цей знайомий запах персику.

-Єво, ти в нормі?-стурбовано запитав Лукас і я обернулась до нього.

-Так.-відповіла я і накинулась на брата з обіймами.

Не так я уявляла запланований сюрприз, але хай там що, я рада що ми врешті зустрілись.

Лукас так міцно притискав мене до себе, що на мить мені перехопило дихання. Він трохи підняв мене над підлогою і я вчепилась ногами за його торс.

-Нарешті.-з якимсь полегшенням зітхнув Лукас, дихаючи мені в шию і я ще міцніше прижалась до нього.

-То ця повія все таки тебе вчора знайшла?-засміявся Райлі і я одразу ж встала на ноги. Який він бовдур, це просто неймовірно!

-Стулись, придурок, це моя сестра.-гаркнув Лукас і обійняв мене рукою за плечі.

-Вау...-якось вдумливо відповів Райлі, скануючи мене зеленими очима, і я нарешті помітила, що весь кафетерій дивився на нас.-Коли ти казав про свою сестру, я думав їй років...чотирнадцять чи щось таке.-склавши руки на грудях, заговорив Райлі.

-Мені шістнадцять!-встрягла я і хлопець кивнув. Насправді мені здалось що йому байдуже, чотирнадцять чи шістнадцять. Брюнет вважав мене маленькою дівчинкою і цього здається неможливо змінити.

-Гаразд, вибач, Бембі.-з нахабною усмішкою відповів він.

-Її звуть Єва.-наголосив брат, і той підняв руки ніби: окей, зрозумів. А потім Лукас голосно продовжив.-І якщо хтось хоч пальцем зачепить мою сестру, я особисто вбʼю його!

Я трохи смикнулась від такого прояву братерської любові, а потім тикнула Лукаса пальцем в бік.

-Я не хотіла бути в центрі уваги.-пошепки сказала я і Лукас засміявся.

-Це не можливо, Єво. Ходімо я познайомлю тебе ще з кимсь.

Лише зараз я помітила, як сильно змінився брат. Він вже не був хлопчиком - радше чоловіком. Став вищим, смуглявішим. Волосся коротше, а статура міцніша. Справжній красень.

-Де це ти вчора встигла зустрітись з Райлі?-говорив до мене брат і я засміялась.

-Приходила на вечірку Братства, щоб зробити тобі сюрприз. Але не вдалось.

Лукас тепло усміхнувся.

Мій настрій був настільки хороший в той момент, що я навіть забула про Райлі і чому він мене штовхнув. Тому просто попрямувала за братом до його столику і всілась на вільне місце, поки він пішов взяти мені сніданок.

-То ось яка ти, Єво. Я багато про тебе чув.-сказав рудий хлопець за столиком, з веснянками по всьому обличчю. Чомусь він здався мені схожим на Рона Візлі, але більш привабливим і підкачаним.

-Сподіваюсь хорошого?-всміхнулась я.

-Так. Я Ділан Гавілан. Друг Лукаса. Ми живемо в одній кімнаті.

Рудий протягнув до мене руку і я з усмішкою її потисла. Тепер я знаю весь склад сімсот четвертої кімнати і можу зробити висновок, що Райлі там зайвий.

-Приємно познайомитись.-відповіла я.