1

На вході чути грубий чоловічий голос, який з впевненістю вигукнув:

-Та йди на***!

Я проводжу поглядом по хлопцю, який щойно так нахабно висловився і моє серце падає в пʼяти.

-Еббі, ти впевнена що нам туди можна?-тихо запитую я і знайома відмахується від мене рукою.

-Це всього лиш Райлі.

Це імʼя мені ні про що не говорить, як власне і те, що руденька його знає.

Я знову повертаю свої блакитні очі до хлопця і оцінюю його своїм скептичним поглядом. Чорні спортивні штани з трьома смужками, чорна футболка з підкатаними рукавами і чорні кросівки. Коротка стрижка, срібний годинник на руці. Риси обличчя брюнета гострі - виражені скули, темні брови і тонкі губи. На шиї я бачу чорний малюнок, який тягнеться через всю ліву руку.

Він стоїть на сходах будинку, в правій руці тримає цигарку, а ліва захована в карман спортивних штанів.

Я опинилась тут випадково. Я навіть Еббі не знаю. Знаю лише, що на цій вечірці мій брат, якого я не бачила вже цілих три роки.

Коледж Детройд, в якому я з сьогоднішнього дня вчилась, знаходився в Мадриді, хоча сама я жила поблизу Гібралтару і жодного разу за шістнадцять років не була в столиці.

Взагалі-то я й не планувала вступати до Детройду. В моїх планах був історичний факультет в коледжі мого рідного міста. Але батько так хотів мене спекатись, що ще на початку літа велів мені готуватись до переїзду.

Він пояснив це тим, що так я буду ближча до брата і крім того в найкращому коледжі країни. Та це все брехня. Він збирався одружитись у жовтні. Це вже втретє після смерті мами.

Спочатку була Селія. З її появою наш дім перетворився на пекло. Мого брата - Лукаса, вислали в Детройд, а мене в закриту школу в Барселоні. Лукас швидко змирився зі своєю долею, а от я бунтувала довго. І в якийсь момент я так захопилась, що втратила голову. Сталось те, про що я досі не можу говорити...

Мене виключили звідти якраз після розлучення батька та Селії. І саме тоді зʼявилась Аліса - німкеня. Вона була ще більшою диктаторкою, тож дізнавшись про той «нещасний випадок» відправила мене в школу для дівчаток у Валенсії. Це вже ближче до батьківського маєтку, але всеодно достатньо далеко, аби я приїздила лише на вихідні.

Аліса була нашою мачухою лише кілька місяців, тож Лукас навіть не встиг з нею познайомитись.

А зараз зʼявилась Розалі. Я бачила її лише двічі - на офіційному знайомстві і під час сьогоднішньої поїздки до аеропорту.

Лукас на знайомство не зʼявлявся. Тож це ще одна жінка батька, яку він не бачив і можливо не побачить. Може це й на краще.

Лукас був старший за мене на три роки і зараз був випускником. Востаннє ми бачились особисто якраз перед його вступом в Детройд, бо з того часу вдома він не зʼявлявся. Проте ми постійно спілкуємось в онлайн режимі. Тож, я хотіла зробити йому сюрприз і не казала, що приїду сьогодні.

Та як виявилось, в будинку братства Детройду сьогодні була вечірка на честь кінця літа, тож усі були там, що автоматично не дало мені втілити у життя свій план.

Але моя нова сусідка - Еббі Реверс, залюбки погодилась мене сюди провести.

Я знову штурхаю дівчину і вона відволікається від розмови з Джефрі.

-Слухай, мені якось не по собі. Може підемо? Я можу побачитись з Лукасом завтра на сніданку.-жалісно прошу я, та руда впевнено хитає головою.

-Нема чого боятись, Єво.-запевняє вона і Джефрі закочує очі.

-Чому ти взагалі прийшла, якщо боїшся?-гаркає він і я зітхаю.

Не знаю, чому я вирішила, що зможу просто прийти сюди і знайти брата. Вечірки точно не моє.

-Джефрі, спробуй не бути таким гімном.-гаркнула Еббі, заступившись за мене і я зітхнула.-Це все таки сестра Вальдеса!

Я ще не знала що це все означає, та вже кілька разів почула, що мій брат такий собі король Детройду. Це було дивно чути, бо я не надто багато знала про його студентське життя. Лукас завжди обмежувався загальними словами, що йому подобається в Детройді і що в нього все добре.

-Все гаразд, я справді сюди не вписуюсь. Просто хочу побачити брата.-пояснила я.

Джефрі закотив очі.

-Гей, ти маєш розслабитись!-каже моя нова сусідка і хапає мене за плечі, дивлячись просто в очі.-Тобі сподобається, обіцяю.

Черга здвинулась і дівчина посміхнулась мені.

-Приготуйся розважатись!

Ми пройшли вперед і піднялись на сходи, зупинившись просто перед тим брюнетом. Хлопець затягнувся цигаркою і випустив дим крізь ніс.

-Привіт, Райлі.-почала Еббі і той всміхнувся.

-Пробач, Реверс, у нас приватна вечірка.

-Серйозно?-закотила очі руда і брюнет кивнув, пробігши поглядом по Джефрі.

-Так, твій друг минулого разу розніс пів будинку, тому ви в чорному списку.-відповів Райлі і його очі перейшли на мене.

Я раптом відчула, як по спині пробігли мурашки від його зелених очей і щоб якось відволіктись, я повернула голову до Еббі.

-Це не чесно. Не впускай його, я тут до чого?-жалілась вона.

-Агов!-ображено вигукнув Джефрі.

-Звалюйте, Реверс.-гаркнув Райлі, досі дивлячись на мене.

Еббі закотила очі і обернулась, спускаючись вниз, слідом за Джефрі. Я послідувала її прикладу.

-Блондинка заходить.-почулось позаду. Я насупила брови і вже сміливіше підняла на хлопця очі. Врешті, що він міг мені зробити? Райлі просто пересічний хлопець, на вечірку якого ми хотіли потрапити.

-Дякую, я не піду.-відповіла я і обернулась, щоб послідувати за Еббі, та міцна рука схопила мою талію і грубо потягла назад.-Відпусти!-вигукнула я і вдарилась в груди брюнета.

Він провів язиком по ряду верхніх зубів і трохи нахилив голову. Цей дивний жест змусив волосинки на моєму тілі встати дибом. Чи справді я можу вважати себе в безпеці поряд з ним?

-В тебе вже нема вибору.-практично прошепотів хлопець і за мить, я опинилась у вʼязниці його рук, після чого брюнет буквально заштовхав мене у дім.

-Що ти робиш? Відпусти!-вигукнула я, намагаючись вирватись з його хватки, та хлопець, лише зачинив за нами двері і я відчула різкий запах диму і алкоголю всередині. Гучна музика вдарила у вуха і я похитнулась від такого незвичайного шуму.