Частина 1

Офіційно табір Срібне дерево закрили у 1996 році після нещасного випадку, деталі якого архівна служба району чомусь досі тримає під грифом таємно. Ротаційні зміни вихователів, дивні нічні обходи та дерева, чиє листя вночі відсвічувало металевим блиском — усе це залишилося лише в спогадах нечисленних свідків.

 Нижче наведено відновлений щоденник одного з вожатих, знайдений на занедбаній території табору через двадцять років після його закриття.

Зі щоденника вожатого загону 4 (Липень, 1996 рік)

12 липня

Зміна розпочалася дивно. Директор табору, Арсеній Петрович, на першій же лінійці заявив: головне правило Срібного дерева ніколи не підходити до старої верби в центрі лісу після відбою, вона живиться не сонцем. Діти, звісно, сприйняли це як звичайну табірну страшилку, щоб вони не вешталися вночі. Але мене збентежив його погляд, абсолютно тверезий й наляканий. Сам ліс навколо табору виглядає неприродно. Кора тутешніх дерев має дивний попелясто-сірий відтінок, а листя шелестить навіть тоді, коли немає найменшого вітру. Звук такий, наче хтось пересипає дрібні монети.

 15 липня

 Сьогодні вночі зник хлопчик з мого загону, Денис. Ми шукали його три години з ліхтариками по всьому периметру. Знайшли біля тієї самої верби, він просто стояв, притулившись чолом до її сріблястої кори, і шепотів: вони рахують, нас замало. Коли я взяв його за руку, щоб увести, його шкіра була крижаною, а пальці липкими від дивного сірого соку, що витікав із тріщин у дереві. На всі мої питання Денис лише мовчав і дивився крізь мене. Найгірше те, що на ранок він нічого не пам’ятав, а на його шиї з’явилися дивні подряпини, схожі на відбитки тонких довгих пальців.