Розділ 12: Випробування серця

Випробування серця

Печеру огорнула тиша.

Було чути лише тихе дзюрчання води та легкий передзвін намиста.

Олексій повільно підійшов до кам'яного озерця.

Його погляд був прикутий до золотого кристала, що лежав у центрі білої морської лілії.

— Стільки років... — тихо промовив він. — Я шукав тебе стільки років...

Він простягнув руку.

Та щойно його пальці торкнулися кристала, усе навколо змінилося.

Печеру наповнив яскравий спалах.

Вода в озерці здійнялася догори, немов жива, і закружляла навколо постаменту.

Олексій відсмикнув руку.

— Що це?

Морська Берегиня спокійно дивилася на нього.

— Останній ключ не можна забрати силою.

— Я заслужив його! — вигукнув чоловік. — Я витратив усе життя на пошуки!

— Ти шукав не острів, — тихо відповіла Берегиня. — Ти шукав золото.

Олексій опустив очі.

Йому нічого було заперечити.

Берегиня повернулася до друзів.

— Тепер ваша черга.

Аліса зробила крок уперед.

— Що ми повинні зробити?

Берегиня усміхнулася.

— Вибір.

У цей момент вода в озерці стала прозорою, мов дзеркало.

У ній з'явилося видіння.

Друзі побачили прихований острів. Посеред нього било джерело кришталево чистої води, а навколо росли рідкісні дерева, квіти й співали дивовижні птахи.

Потім картина змінилася.

Якщо забрати силу джерела для себе, море почне міліти, дерева засохнуть, а життя на острові згасне.

І нарешті з'явилося третє видіння.

Джерело залишиться недоторканим, якщо його берегтимуть. Тоді море ще багато століть даруватиме життя людям.

— Тепер обирайте, — промовила Берегиня.

Усі мовчали.

Першою заговорила Марійка.

— Я не хочу ніяких скарбів.

— І я, — сказав Артем. — Хай усе залишається таким, як є.

Данило усміхнувся.

— Найкращий скарб ми вже знайшли. Це наша дружба.

Аліса подивилася на Берегиню.

— Якщо потрібно, ми відмовимося навіть від острова. Головне, щоб море залишалося живим.

У печері запанувала дивовижна тиша.

Золотий кристал повільно піднявся в повітря.

Він засяяв так яскраво, що вся печера наповнилася теплим світлом.

Кристал сам опустився в долоні Аліси.

У ту ж мить перлина, срібний ключ і золотий кристал поєдналися.

Вони перетворилися на сяючий компас із мушлею посередині.

Берегиня усміхнулася.

— Ви пройшли останнє випробування.

Олексій мовчки спостерігав за всім.

На його очах блищали сльози.

— Виходить... я помилявся весь цей час...

Рибалка, який непомітно зайшов до печери, поклав руку йому на плече.

— Ніколи не пізно почати спочатку, друже.

Олексій важко зітхнув.

— Пробач мені...

Він дивився не на компас.

Він дивився на море.

І вперше за багато років у його погляді не було жадібності.

Лише щирий жаль... і надія.

Тим часом новий компас повернувся стрілкою на схід.

Десь далеко за обрієм легкий туман почав повільно розступатися.

— Подивіться... — тихо прошепотіла Аліса.

Над хвилями поволі з'являлися обриси загадкового Острова чистого серця.

Легенда оживала просто на їхніх очах.