Розділ 11: Дерево над хвилями

Дерево над хвилями

Наступного дня друзі прокинулися ще до сходу сонця.

Небо лише починало світлішати. Над морем стелився легкий туман, а хвилі тихо шепотіли свою одвічну пісню.

Аліса обережно дістала карту.

Перший промінь сонця торкнувся її поверхні.

Лінії на ній засяяли м'яким бірюзовим світлом.

— Дивіться! — прошепотіла Марійка.

На карті повільно проявилася тоненька срібляста стежка. Вона вела далеко на схід уздовж узбережжя.

— Нам туди, — сказав Данило.

Друзі вирушили в дорогу.

Вони йшли берегом, милуючись красою ранкового моря. Сонце поступово піднімалося над горизонтом, чайки кружляли в небі, а хвилі ніжно торкалися теплого піску.

Минуло майже дві години.

Раптом Артем зупинився.

— Он воно!

Попереду, на самому краю високої скелі, росло величезне старе дерево.

Його стовбур був вигнутий над морем, а коріння міцно трималося за каміння.

— Саме про нього говорила карта, — сказала Аліса.

Вони підійшли ближче.

На корі дерева був вирізьблений знайомий знак — мушля, оточена сімома перлинами.

Намисто знову стало теплим.

Аліса приклала його до символу.

Несподівано коріння дерева легенько затремтіло.

Поряд зі стовбуром повільно відсунувся великий плаский камінь.

Під ним відкрилися старі кам'яні сходи.

— Ще один підземний хід, — усміхнувся Данило.

Вони обережно почали спускатися.

Унизу було світло.

Та джерелом світла були не смолоскипи.

Усі стіни печери вкривали дивовижні блакитні кристали.

Вони сяяли так, ніби всередині кожного жила маленька морська зірка.

— Я ніколи не бачила нічого красивішого... — прошепотіла Марійка.

Посеред печери стояло невелике кам'яне озерце.

Вода в ньому була прозора, мов кришталь.

На її поверхні лежала біла морська лілія.

А в самому центрі квітки сяяв золотавий кристал.

— Це і є третій ключ? — тихо запитав Артем.

Щойно Аліса зробила крок до озерця, над водою з'явилося сріблясте світло.

Перед друзями постала Морська Берегиня.

Цього разу її образ був набагато чіткішим.

Довге волосся спадало на плечі, мов морські хвилі, а очі світилися добром і спокоєм.

— Ви майже завершили свою подорож, — лагідно промовила вона.

— Це третій ключ? — запитала Аліса.

Берегиня кивнула.

— Так. Але взяти його зможе лише той, хто готовий пожертвувати власним бажанням заради інших.

Друзі здивовано переглянулися.

— Ми не розуміємо...

Берегиня лише усміхнулася.

— Незабаром зрозумієте.

У ту ж мить із входу до печери почувся знайомий голос.

— Нарешті...

Олексій.

Він повільно зайшов до зали.

У його руці блиснув старий компас.

— Дякую, що привели мене сюди.

Його погляд був прикутий до золотого кристала.

— Тепер ніщо не завадить мені знайти Острів чистого серця.

Аліса зробила крок уперед.

— Ви помиляєтеся. Острів не відкриється тому, хто думає лише про себе.

Олексій сумно посміхнувся.

— Це ми ще побачимо...

Печеру огорнула напружена тиша.

Попереду на всіх чекало останнє випробування — випробування серця.