Розділ 8: Старий маяк

Старий маяк

Наступного дня після обіду пані Олена оголосила:

— Сьогодні ми вирушаємо на екскурсію до старого маяка. Не хвилюйтеся, всередину ми не заходитимемо — будівля вже давно зачинена. Але ви дізнаєтеся багато цікавого про історію нашого узбережжя.

Аліса й Данило непомітно переглянулися.

Саме цього вони чекали.

Стежка вела високо над морем. Праворуч шуміли сосни, ліворуч відкривався безкраїй бірюзовий горизонт. Чайки кружляли над хвилями, а легкий вітер приносив запах солі та польових квітів.

Невдовзі між деревами з'явився старий маяк.

Його білі стіни давно втратили свій колишній блиск, каміння місцями поросло мохом, а круглі вікна нагадували мовчазні очі, що дивилися в море.

— Колись цей маяк рятував кораблі під час штормів, — почав розповідати екскурсовод. — Але багато років тому блискавка пошкодила його ліхтар. Відтоді маяк більше не працює.

Діти уважно слухали.

Аліса ж помітила інше.

На старих дверях був вирізьблений знайомий знак — мушля, оточена сімома маленькими перлинами.

Той самий символ, який був на застібці намиста.

Вона ледь торкнулася дверей.

У ту ж мить намисто під її футболкою стало теплим.

Данило теж це помітив.

— Знак...

— Він такий самий, як на карті, — тихо відповіла Аліса.

Після екскурсії діти почали повертатися до табору.

Та четверо друзів непомітно відстали від групи.

Коли навколо стало тихо, вони повернулися до маяка.

Двері були замкнені.

— І що тепер? — запитала Марійка.

Артем уважно оглянув стіну.

— Дивіться!

За кущем дикої троянди виднівся вузький кам'яний прохід, майже повністю прихований плющем.

Вони обережно відсунули густі гілки.

Перед ними відкрилися старі кам'яні сходи, що вели під землю.

— Мені здається, саме про це говорив рибалка, — прошепотіла Аліса.

Друзі ввімкнули ліхтарики й почали спускатися.

З кожним кроком ставало прохолодніше.

Стіни підземелля були вкриті морськими мушлями та дивними малюнками хвиль.

Раптом Артем зупинився.

— Чуєте?

Десь попереду тихо дзюрчала вода.

Вони рушили далі й незабаром опинилися у круглій підземній залі.

Посеред неї стояв старовинний кам'яний постамент.

На ньому лежала невелика бронзова скринька.

Та варто було друзям зробити кілька кроків, як позаду почувся гуркіт.

Кам'яні двері зачинилися.

— Ми... замкнені! — схвильовано вигукнула Марійка.

У цей самий момент намисто Аліси яскраво засвітилося.

Його світло впало на стіну.

Повільно проявилися слова:

«Відчиняться лише ті двері, які відкриє довіра.»

— Це загадка, — тихо промовив Данило.

— І схоже, щоб вибратися звідси, нам доведеться її розгадати...

За стіною почувся ледь чутний звук кроків.

Хтось іще був у старому маяку.

І ця людина наближалася до них.