Розділ 9: Загадка довіри

Загадка довіри

У підземній залі запала тиша.

Четверо друзів завмерли, прислухаючись до кожного звуку.

Краплі води повільно падали зі стелі, а світло намиста відбивалося у маленьких калюжах, наповнюючи печеру бірюзовим сяйвом.

— Спокійно, — сказав Данило. — Панікувати зараз точно не допоможе.

Марійка ще раз спробувала відчинити кам'яні двері.

Вони навіть не ворухнулися.

— Не відкриваються...

Артем уважно оглянув залу.

— Подивіться!

На підлозі були викладені чотири круглі кам'яні плити. На кожній було вирізьблено свій знак.

Перша — хвиля.

Друга — мушля.

Третя — чайка.

Четверта — серце.

Посередині знаходився круглий камінь із написом:

«Лише ті, хто довіряє одне одному, знайдуть шлях уперед.»

— Думаю, нам потрібно стати на ці плити, — припустила Аліса.

— Але як зрозуміти, хто куди? — запитав Артем.

У цей момент намисто тихо задзвеніло.

На стіні почали з'являтися нові слова.

«Море не розділяє хвилі. Вони сильні лише разом.»

Аліса усміхнулася.

— Зрозуміла!

Вона стала на плиту із серцем.

— Серце — це любов і доброта.

Данило підійшов до хвилі.

— Хвиля завжди рухається вперед.

Марійка стала на мушлю.

— Вона береже перлину, як друг береже друга.

Артем обрав чайку.

— А чайка завжди знаходить дорогу додому.

Коли всі четверо одночасно стали на свої плити, залу наповнив лагідний передзвін.

Бірюзове світло закружляло навколо дітей.

Кам'яні двері повільно відчинилися.

А бронзова скринька на постаменті сама відкрила свою кришку.

Усередині лежав маленький срібний ключ.

Поруч — старий згорток пергаменту.

Аліса обережно розгорнула його.

На пожовклому папері було написано:

«Другий ключ знайдено. Та шлях до острова відкриється лише тоді, коли три ключі об'єднаються в світлі світанку.»

— Отже, це другий ключ! — радісно вигукнула Марійка.

У ту ж мить із темного коридору почувся глухий звук.

Хтось аплодував.

— Браво...

Друзі різко обернулися.

На вході стояв незнайомець у темному капелюсі.

Його очі були прикуті до срібного ключа.

— Ви чудово впоралися, — холодно промовив він. — Тепер віддайте його мені.

— Нізащо! — твердо сказала Аліса.

Чоловік зробив крок уперед.

Та саме в цю мить намисто спалахнуло яскравим світлом.

Потужний промінь освітив усю залу.

Незнайомець затулив очі руками.

— Ні!.. Це неможливо!

Поки він намагався прийти до тями, друзі вибігли через відчинені двері.

Вони мчали вузьким кам'яним тунелем, не озираючись.

Лише коли попереду з'явилося денне світло, Аліса зрозуміла, що вони знову опинилися біля моря.

Хвилі тихо шуміли, ніби раділи їхньому порятунку.

А срібний ключ у руках дівчини лагідно засяяв.

Попереду залишалося знайти останній, третій ключ.

І тоді легенда про Острів чистого серця нарешті відкриє свою найбільшу таємницю.