Розділ 7: Легенда про прихований острів

п

Легенда про прихований острів

Наступного ранку Аліса прокинулася раніше за всіх.

Сонце тільки-но піднімалося над горизонтом, забарвлюючи море у ніжні рожево-бірюзові відтінки. Повітря було свіже, а хвилі тихо перекочувалися берегом.

Вона дістала з кишені перлину.

У променях світанку вона засяяла, немов маленька зірка.

— Отже, це і є перший ключ... — тихо сказала дівчина.

Після сніданку друзі зустрілися в улюбленій альтанці.

— Нам потрібно зрозуміти, що означають слова Берегині, — сказав Данило.

— «Попереду ще два випробування...» — задумливо повторила Марійка.

— А ще вона сказала, що пройти шлях можна лише разом, — додав Артем.

У цей момент до альтанки підійшов знайомий старий рибалка.

— Я знав, що знайду вас тут.

Друзі привіталися.

Старий уважно подивився на перлину в руках Аліси.

— Значить, перший ключ уже ваш.

— Ви знали про це? — здивувалася вона.

— Колись мені теж розповідали цю легенду.

Він сів поруч і почав говорити:

— Дуже давно неподалік цих берегів існував острів, якого не було на жодній карті. Його називали Островом чистого серця.

— Чому саме так? — запитала Марійка.

— Бо потрапити туди міг лише той, хто не прагнув слави чи багатства. Люди приходили туди за мудрістю, миром і надією.

— А що сталося потім? — поцікавився Данило.

— Знайшлися жадібні люди. Вони захотіли заволодіти джерелом, яке дарувало життя природі. Щоб урятувати острів, Морська Берегиня сховала його за густим морським туманом і розділила ключ на три частини.

Аліса уважно слухала.

— Тепер у нас є одна з них.

— Так, — кивнув рибалка. — Але пам'ятайте: самі ключі не відкриють шлях. Найголовніше випробування — те, що живе у ваших серцях.

Раптом вітер перегорнув стару карту.

На ній знову засвітилося бірюзове світло.

Повільно проявилися нові слова:

«Другий ключ прихований там, де мовчить маяк.»

— Маяк? — здивувався Артем. — Але ж біля табору є старий покинутий маяк!

— Його закрили багато років тому, — сказав рибалка. — Після великої бурі. Відтоді люди обходять його стороною.

— То саме туди ми й підемо! — рішуче мовив Данило.

Старий похитав головою.

— Не поспішайте. Біля маяка є старі підземні ходи. Будьте дуже обережними.

Попрощавшись із рибалкою, друзі повернулися до табору.

Вони ще не знали, що їхню розмову почув незнайомець у темному капелюсі.

Сховавшись за стіною старого складу, він усміхнувся.

— Старий маяк... Тепер я знаю, куди вони вирушать.

Він дістав із кишені маленький компас із потемнілої латуні.

Стрілка повільно повернулася в бік моря.

— Цього разу ви не випередите мене...

І далеко в морі, ледь помітний крізь ранковий серпанок, на мить з'явився силует загадкового острова, а потім знову розчинився серед хвиль.