Розділ 6: Перший ключ

Перший ключ

Увечері табір «Коралові хвилі» наповнився сміхом і музикою. На літній сцені діти співали пісень, розповідали кумедні історії та змагалися у веселих конкурсах.

Та думки Аліси були далеко.

Вона раз у раз торкалася кишені, де лежало намисто.

— Ти теж про це думаєш? — тихо запитав Данило, сідаючи поруч.

— Так. Ми повинні повернутися до печери.

— Але лише тоді, коли всі спатимуть.

Аліса трохи завагалася.

— Це ризиковано...

— Зате ми дізнаємося правду.

Опівночі табір затих.

Лише шум моря та спів цвіркунів порушували нічну тишу.

Четверо друзів тихенько вийшли зі своїх будиночків і, освітлюючи дорогу ліхтариками, попрямували до Скелястої печери.

Місяць сріблив хвилі, а зоряне небо було таким ясним, ніби хтось розсипав по ньому тисячі маленьких перлин.

Коли вони увійшли до печери, намисто одразу почало світитися м'яким бірюзовим світлом.

— Воно саме показує дорогу... — прошепотіла Марійка.

Друзі швидко знайшли знайому залу.

Аліса поклала намисто у заглиблення на камені.

Печера наповнилася лагідним сяйвом.

Камінь повільно відсунувся.

За ним відкрився вузький прохід.

— Ходімо! — тихо сказав Данило.

Вони рушили вперед.

Прохід вивів їх до невеликої підземної зали.

Посеред неї дзюрчало маленьке кришталево чисте джерело, а над ним на кам'яному постаменті лежала прозора морська перлина.

Вона світилася так яскраво, що освітлювала всю печеру.

Поруч була кам'яна табличка зі словами:

«Перший ключ знаходить не той, хто шукає багатство, а той, хто оберігає життя.»

— Це і є перший ключ? — здивувався Артем.

Аліса обережно взяла перлину.

У ту ж мить вода в джерелі засяяла бірюзовим світлом.

По стінах печери пробігли світлові хвилі, а в повітрі пролунав лагідний жіночий голос:

— Дякую... Ви зробили перший крок...

Друзі завмерли.

Перед ними на кілька секунд з'явився прозорий образ жінки в довгій блакитній сукні.

Її волосся нагадувало морські хвилі, а в очах сяяло саме море.

— Морська Берегиня... — ледь чутно прошепотіла Аліса.

Образ усміхнувся.

— Попереду ще два випробування. Бережіть одне одного. Лише єдине серце, сповнене дружби, здатне пройти цей шлях.

Сяйво поступово згасло.

Берегиня зникла.

Раптом із проходу почувся різкий звук каміння.

Хтось був поруч.

— Швидко! — прошепотів Данило.

Друзі сховалися за великим валуном.

До печери увійшов той самий чоловік у темному капелюсі.

Він уважно оглянув залу.

Його погляд одразу впав на порожній постамент.

— Запізнився... — сердито промовив він.

Незнайомець стиснув кулаки.

— Але діти приведуть мене до острова.

Не помітивши друзів, він розвернувся й зник у темному проході.

Лише коли його кроки стихли, Аліса полегшено зітхнула.

Вона міцно стиснула перлину.

Тепер стало зрозуміло: вони не єдині, хто шукає шлях до таємничого острова.

І справжня пригода тільки починається.