Розділ 4: Карта із печери

Карта із печери

— Де ти її знайшов? — захекано запитала Аліса.

Данило обережно розгорнув пожовклий аркуш.

— Біля Скелястої печери. Після шторму хвилі винесли стару дерев'яну скриньку. Усередині майже нічого не було, лише ця карта.

До них підбігли ще двоє друзів — весела, допитлива Марійка та кмітливий Артем.

— Ми вже все роздивилися! — сказала Марійка. — На карті намальований якийсь маленький острів, але такого немає на жодній сучасній карті.

— А ще тут дивні знаки, — додав Артем. — Схожі на морські хвилі й мушлі.

Аліса уважно подивилася на карту.

На пожовклому папері синюватим чорнилом були намальовані берегова лінія, скелі, вузька печера та невеликий острів у формі півмісяця. У нижньому куті красувався символ — мушля, оточена сімома маленькими перлинами.

Серце дівчини забилося швидше.

Саме такий символ був на застібці її намиста.

Вона мимоволі торкнулася кишені.

Намисто стало теплим.

— Щось не так? — помітив Данило.

— Мені здається... ця карта пов'язана з моєю знахідкою.

Друзі здивовано переглянулися.

Аліса дістала намисто й показала його.

Марійка захоплено вигукнула:

— Яке воно красиве!

Та щойно намисто опинилося над картою, сталося диво.

Символ на папері слабко засвітився ніжним бірюзовим світлом.

Вітер перегорнув край карти, хоча навколо було зовсім тихо.

Перед очима дітей почали повільно проявлятися нові лінії, яких раніше не було.

— Ви це бачите? — прошепотів Артем.

На карті з'явилася стежка, що вела до Скелястої печери. А поруч проступив напис:

«Перший ключ прихований там, де море зустрічається з каменем.»

Усі четверо мовчали.

— Це... неможливо... — ледве вимовила Марійка.

Данило міцніше стиснув карту.

— Значить, ми повинні піти до печери.

— Але тільки після дозволу вихователів, — усміхнулася Аліса. — Не хочу, щоб наша пригода закінчилася ще до того, як почнеться.

Друзі засміялися.

Вони домовилися наступного дня записатися на екскурсію до прибережних скель, яку щоліта проводили для старших загонів.

Ніхто з них не помітив, що за старою сосною, неподалік від пляжу, стояв чоловік у темному капелюсі.

Він уважно спостерігав за дітьми.

Коли Аліса сховала намисто до кишені, незнайомець тихо промовив:

— Отже, карта ожила...

На його обличчі з'явилася ледь помітна посмішка.

— Нарешті я знайду те, що шукав багато років.

Морська хвиля накотилася на берег і змила його сліди з піску, наче попереджаючи, що попереду друзів чекають справжні випробування.