Розділ 3 : Старий рибалка

Старий рибалка

Наступного ранку сонце вже високо піднялося над морем. Після сніданку вихователі оголосили вільну годину, і діти розійшлися хто на спортивний майданчик, хто до альтанок, а хтось побіг купатися.

Аліса ж знову попрямувала до берега.

Намисто лежало в кишені її легкого світлого сарафана. Вона не могла перестати думати про дивне тепло, яке відчула вчора, і про загадковий голос.

Раптом неподалік вона побачила старого рибалку.

Він сидів на дерев'яному причалі, лагодячи рибальську сітку. Його засмагле обличчя було вкрите зморшками, а добрі сірі очі дивилися на море так, ніби він знав кожну його хвилю.

Аліса нерішуче підійшла ближче.

— Добрий день.

Старий усміхнувся.

— Добрий день, дівчинко. Знову прийшла привітатися з морем?

— Так… Мені тут дуже подобається.

— Море любить тих, хто приходить до нього з відкритим серцем.

Він відклав сітку й уважно подивився на Алісу.

— Учора після шторму ти щось знайшла, чи не так?

Дівчина здивовано завмерла.

— Звідки ви знаєте?

— Море саме підказало.

Аліса мовчала кілька секунд, а тоді обережно дістала намисто.

У сонячному світлі мушлі засяяли ніжними перламутровими барвами.

Рибалка важко зітхнув.

— Я сподівався, що більше ніколи його не побачу…

— Ви знаєте, що це?

— Знаю. Але спершу скажи мені: ти взяла його заради багатства?

— Ні! Воно просто… здалося мені особливим.

Старий усміхнувся.

— Саме тому воно й дозволило тобі його торкнутися.

Аліса здивовано подивилася на нього.

— Дозволило?

— Так. За легендою, це намисто само обирає свого хранителя.

Він на мить замовк, вдивляючись у безкраї хвилі.

— Дуже давно люди жили в мирі з морем. Вони не смітили, не нищили природу й дякували за кожен улов. А берег охороняла Морська Берегиня.

— Та сама, про яку розповідають легенди?

— Так. Вона берегла джерело чистої води, заховане на таємному острові. Допоки воно било з-під землі, море залишалося живим, а узбережжя — квітучим.

— А де той острів?

Старий похитав головою.

— Ніхто не знає. Він відкривається лише тому, кого обере море.

У цю мить легкий вітер торкнувся намиста.

Мушлі тихенько задзвеніли, наче маленькі дзвіночки.

Рибалка уважно прислухався.

— Воно прокидається…

— Що це означає?

— Що твоя подорож уже почалася.

Аліса хотіла поставити ще десятки запитань, але раптом із боку табору почувся голос Данила.

— Алісо! Швидше сюди!

Вона озирнулася.

Данило біг уздовж берега, розмахуючи якоюсь старою картою.

— Ми знайшли це біля печери! Тут намальований якийсь острів!

Аліса перевела погляд на рибалку.

Та його вже не було.

На причалі залишилася лише стара рибальська сітка, що тихо погойдувалася від морського вітру.

Дівчина здивовано озирнулася.

— Як?.. Він же щойно був тут…

Хвиля лагідно торкнулася берега, ніби приховуючи відповідь.

А на дні кишені намисто знову стало теплим.