Розділ 2 : Після шторму

Після шторму

Уночі табір прокинувся від гуркоту грому.

Вітер шалено розгойдував верхівки сосен, а хвилі з гуркотом розбивалися об берег. Блискавки раз по раз освітили море, ніби на мить відкриваючи його приховані таємниці.

Аліса не могла заснути.

Вона сиділа біля вікна й дивилася на стихію.

— Яке ж могутнє море... — тихо прошепотіла вона.

Здавалося, ніби хвилі про щось говорили своєю незрозумілою мовою.

До ранку буря стихла.

Перші промені сонця торкнулися мокрого піску. Повітря стало свіжим, а море — напрочуд спокійним, наче нічого й не сталося.

Після сніданку діти вирушили на пляж.

— Дивіться! Скільки мушель! — вигукнула одна з дівчаток.

Берег був усіяний дивовижними дарами моря. Хвилі винесли різнокольорові камінці, морські зірки, водорості, уламки старих дерев і безліч мушель найхимерніших форм.

Аліса повільно йшла берегом, уважно розглядаючи кожну знахідку.

Раптом щось блиснуло серед мокрого піску.

Вона нахилилася.

Між білими мушлями лежало намисто.

Воно було незвичайним.

Перламутрові мушлі ніжно переливалися рожевими, бірюзовими й золотистими барвами. Між ними сяяли маленькі перлини, а в центрі висіла мушля у формі серця.

— Яке красиве... — прошепотіла Аліса.

Щойно вона торкнулася намиста, морський вітер несподівано посилився.

Хвилі одна за одною тихо накотилися на берег, хоча море залишалося майже нерухомим.

Дівчина відчула легке тепло, що розлилося долонями.

На мить їй здалося, ніби хтось лагідно промовив:

— Бережи його...

Аліса різко озирнулася.

Навколо нікого не було.

Лише чайки кружляли над водою.

— Алісо! — почувся голос Данила. — Що ти там знайшла?

Вона швидко сховала намисто в кишеню.

— Просто гарні мушлі.

Хлопець усміхнувся.

— Ходімо! У нас сьогодні змагання з пошуку морських скарбів.

Вони побігли до інших дітей.

Та всю дорогу Аліса не переставала думати про дивну знахідку.

Чому намисто було теплим?

Чому вона почула той загадковий голос?

І чому їй здавалося, що море тепер уважно спостерігає саме за нею?

Далеко на кам'янистому мисі стояв старий рибалка.

Він мовчки дивився на дівчину.

Коли сонячний промінь ковзнув по намисту, яке на мить визирнуло з її кишені, старий важко зітхнув.

— Отже... легенда не зникла, — тихо сказав він.

— Морська Берегиня знову обрала того, кому довірить свою таємницю...