Глава 5. Здобич не хижака — шакала

Варто було увійти в банкетний зал, як під руку мене підхопив мій колега. Борис Мойсейович, проникливо заглядаючи в очі, схилився до мене і довірливо промовив з типово одеською вимовою:

— Мірочко, ви виглядаєте на всі сто. Ми сьогодні на вас будемо ловити велику рибу.

Комплімент від Гольдмана був сумнівним.

— Борис Мойсейович, такі плани у вас грандіозні. Тільки не розумію, я в ваших очах черв'як або мотиль? Не те, не інше мене не влаштовує.

— Що ви, Мірочко, ви — ласий шматочок.

І стільки щирості в погляді, що я не втрималася і неголосно розсміялася.

— Добре. Ведіть мене в цей бурхливий океан. Тільки не дайте великим рибам проковтнути мене відразу.

— Пфф, — чоловік зневажливо пирхнув, — ми ще разом обгриземо їх кісточки.

Борис Мойсейович запропонував мені лікоть і, варто було за нього взятися, як чоловік з напором буксира повів мене в ту сторону, де стояла китайська делегація.

Спілкування відбувалося англійською мовою. Мій рівень володіння цією іноземною мовою був середнім, на рівні розмовної. Добре, що зараз ніхто не обговорював професійні питання, а то я могла б сісти в калюжу. А так премило спілкувалася з китайськими товаришами, до яких через декілька хвилин приєдналася німецька делегація.

Розпорядник неофіційної частини конференції запросив всіх за столи. Мої співрозмовники чемно запросили мене розділити з ними святкову вечерю та прикрасити своєю присутністю чоловіче суспільство.

Борис Мойсейович злегка підштовхнув мій лікоть в сторону китайців. Ага, значить, для компанії вигідніше їх суспільство. Я вже відкрила рот, щоб перепросити німців, як потилицею відчула чиюсь присутність. Інстинктивно обернулася, наткнувшись на уважний погляд темно-карих очей Матвія. Яланський виглядав ідеально. Елегантний і поважний, одягнений з голочки. Коротке жорстке чорне волосся трохи стовбурчилося. Чітка лінія підборіддя, гладко виголене обличчя і середньої повноти губи, розтягнуті в щирій усмішці. Все так само гарний собою. Нітрохи не втратив форму — підтягнутий і сильний. Такий собі хижак на відпочинку.

Чоловік м'якою ходою підійшов ближче до нашої групи, привітався. Було помітно, що він знайомий з моїми співрозмовниками. Не розвиваючи подальшого діалогу, він лише сказав:

— Пропоную об'єднатися за загальним столом. Тим більше, що пані Рождественська вже пообіцяла скласти мені компанію, — повернув він до мене голову, ловлячи мій погляд.

Це прозвучало, як ствердження. Блеф чистої води, але дуже вдалий. Розуміє ж, що скандалити й з'ясовувати відносини при сторонніх не стану. Із зусиллям мало не скривилася. Змусила себе відповісти коротким кивком згоди.

Китайці з німцями заусміхалися та закивали головами, радіючи такій пропозиції. Я ж тільки ковзнула поглядом по обличчю Матвія, невдоволено стиснувши губи.

— Пане Яланський, ви, як завжди, чудово врегулюєте будь-яку ситуацію, — сказав темноволосий німець, задоволено посміхаючись в модну бороду.

Чоловіки стали просуватися до найбільшого столу. А я пригальмувала, щоб пояснити цьому нахрапистому хамові, що я про все це думаю. І де я його бачу найближчим часом. Але Матвій, природно, зрозумів мій маневр і звернувся до мого попутника:

— Борисе Мойсейовичу, як же давненько ми з вами ось так, по-простому, не сиділи за чаркою коньяку, та ще й в компанії такої чарівної жінки. Міра Андріївна — прикраса сьогоднішнього вечора, — білозубій і такій щирій усмішці Яланського міг позаздрити будь-який артист. Так грати ще вміти треба! А у мене вже щелепу звело від того, як сильно я зціпила зуби.

— Матвію Костянтиновичу, ви маєте рацію. У мене сьогодні чарівна супутниця, і був би я на десяток років молодше, ех... — посміхнувся мені Гольдман, підводячи до вибраного столу, і, не давши мені й слова сказати, продовжив: — Якщо дозволите, Мірочко, я залишу вас під опікою цього гарного юнака, а сам відійду до того столу. Там шведи. Піду промацати ґрунт.

І, відкланявшись, пішов. Як би мені не хотілося залишити компанію Яланського, але довелося змиритися і присісти поруч з Матвієм, який був сама чемність і увага. Подібне ввічливе ставлення лише ще більше загострило мою підозрілість. А з урахуванням останніх слів Олексія моя тривога посилилася разів в десять.

Банкет йшов своїм звичаєм. Присутні за столом вечеряли, спілкувалися. Я в міру можливості брала участь в розмові. Від близької присутності Яланського шматок в горло не ліз. А ще мене страшенно дратували його «випадкові» дотики: то рукою зачепить, то стегном, то вина наллє, то подасть ласий шматочок з тих страв, що я люблю. Про мої уподобання обізнаний, ось і намагається догодити. І весь такий — сама люб'язність. І в чому його профіт?

Дозвілля присутніх скрашували запрошені артисти, які виступали на невеличкій сцені. Сольний номер саксофоніста змінився танцювальним номером в класичному стилі, після якого дівчата спорснули зі сцени й розійшлися по залу, запрошуючи чоловіків на повільний танець. Ну а чоловіки в залі за столами стали запрошувати жінок — учасниць конференції, котрі були в меншості. Варто було мені подумати, що і мене зараз хтось захоче заангажувати, як поруч прозвучало запрошення:

— Міро Андріївна, дозвольте запросити вас на цей вальс, — Матвій піднявся з-за столу і, заклавши руку за спину, галантно схилився переді мною в поклоні, в кращих традиціях світського суспільства. Відмовити не було причини.  Послатися на те, що не танцюю, — теж не варіант. Якщо відмовлю Яланському, то не зможу більше потанцювати ні з ким із присутніх. Шах і мат. Браво, Матвію!