2

НЕЙЛЗ

Сказати, що ця жінка мене бісить — нічого не сказати. З першого її робочого дня в мене   вселилась неприязнь до неї. Не знаю, як вам це пояснити.. Ось не подобається людина і все. Я б звільнив Вайолет відразу, якби вона справді не була чудовим працівником, тож, я намагаюся стримати себе. І коли вона залишилась єдиним варіантом для поїздки, я неохоче змирився з цим. Це може бути навіть весело, хіба ні? Люди, в моєму оточенні, не звикли сприймати тих, хто відрізняється від них. 
О, а Вайолет відрізнялась. 

***
6:10. Я ще досі не бачу дівчину в аеропорту. Якщо вона проспала, або вирішила проігнорувати мене - це їй буде дорого коштувати. Але вже через 5 хвилин я побачив знайому постать, яка наближалась до мене з невеличкою дорожньою сумкою. 
— Вибачте, — її голос був злегка хрипкий, сонний. — Я довго чекала автобус, а потім вирішила поїхати на таксі. — На ній як завжди був цей дурнуватий мішкуватий одяг, що злило мене ще більше. 
— Якщо через тебе ми не встигнемо пройти реєстрацію, я звільню тебе. — Звісно я перебільшував, але не збирався давати Вайолет розслабитися.
— Так, вибачте. — Вона похнюпила носа і пішла слідом за мною. — Скільки ми будемо летіти? І скільки будемо в Канаді? Ви мені практично нічого не пояснили..
— А мав? — куточок мого рота підійнявся. — Летимо +- годин тридцять. Повернемося як тільки закінчимо справи, це може затягнутися більше, ніж на тиждень. — Я чув, як вона щось бурмотіла мені під ніс, але заперечувати не стала.

ВАЙОЛЕТ 

Я не стала говорити, що боюся перельотів. А яке б це мало значення? Цей день тільки почався, а я вже з нетерпінням чекала його закінчення. Спочатку я проспала будильник, потім в мене зникла вода і, о дякую, що в мене були набрані бутлі та я змогла змити мило зі свого волосся. Потім поки доїхала.. загалом, це був жах. 
Ми пройшли паспортний контроль без жодних проблем і зайняло місця в літаку. Дякую, що моє було біля вікна та я матиму змогу забитися в куток та не контактувати з моїм надокучливим босом. 

***

Найстаріше позаду. Режим турбулентності минув і тепер можна видихнути з полегшенням. Хух, я навіть не нервувала, це трохи на мене не схоже. 
— Вайолет, звільни нарешті мою руку. — грубий голос чоловіка, який сидів поряд зі мною змусив мене підскочити і побачити, що я міцно вчепилася в руку Найлза, ніби збираюсь відірвати її. 
— Ой. — Я миттєво прибрала свою руку. — Вибачте, просто це...
— Позбав мене зайвих подробиць. — О, він завжди вмів заткнути і змусити почуватися не в своїй тарілці. Але це й на краще, не доведеться пояснювати, що в мене є певні страхи. — По приїзду ми заселимося в готель, в тебе буде час відпочити до вечора, потім ідемо на ділову зустріч, візьмеш все, що тобі необхідно, щоб робити записи. І, прошу не запізнюватися як сьогодні. Це важливо. 
— Я ж говорила, що сьогодні так склались обставини, якщо ви думаєте, що я така безвідповідальна, навіщо було брати мене для цієї роботи. — Я ледь не закричала на весь борт. От права, завжди так неприємно, коли тебе вважають ні на що не здатною, просто так, бо вони так думають. В свої часи це обрізало мені крила та зараз я тут, а не у власній компанії. 
— Тому що в мене не було варіантів. — Його слова ранили мою самооцінку, тому я вирішила не продовжувати цю безглузду розмову. 


НЕЙЛЗ

Можете вважати мене покидьком, тому що я таким і є. Мені не приємна компанія цієї жінки, і в будь-яких інших ситуаціях вона б далі сиділа в моєму офісі та перебирала бумаги. Політ був довгим та в мене було достатньо часу, щоб підготуватися до завтрашньої зустрічі. Повернувши голову вбік, я побачила, що Вайолет заснула. Воно й не дивно, вона виглядала не дуже свіжо, коли приїхала. 

*** 
Це був довгий політ. Точно. 30 годин тягнулись вічність і коли ми переступили порів готеля, обидва полегшено зітхнули.  Думка, що зараз можна буде відпочити радувала. 
— Ходімо візьмемо ключі. І залиш свою сумку, її принесуть під номер робітники. 
— В цьому не має необхідності. — Вона потиснула плечима і пішла до стійки адміністратора. 
— Найлз, це ти ? — Я застиг. В прямому сенсі цього слово. Це голос. Останнє, що я хотів почути сьогодні. — Точно ти, я думала, що вже не впізнала тебе. — До мене підбігає блондинка на високих підборах, вдягнута у типову сукню, яка підкреслювала її форми. 
— Каміла. Радий бачити.. 
Ця жінка - моя колишня. Вона покинула мене заради іншого, тому що.. бачте, я був занадто нудний для неї. І недостатньо багатий. Колишній Найлз страждав через це, але теперішньому все рівно..було, до цієї зустрічі. 
— Я теж, а ти зовсім не змінився, такий як і був. — вона засміялась, а усередині мене все неприємно стиснулось. 
— А ти навпаки..зачіску змінила. 
— О так. Мій хлопець зробив мені пропозицію і я вже не дочекаюся весілля. — Провела рукою по своєму розкішному волоссі. — Слухай, ми не дуже добре розійшлися, можливо зустрінемося, поговоримо? 
— Не думаю, що моя дівчина буде рада такому. — Я не знаю, чому в мене це вирвалося, адже ніякої дівчини в мене не було, та й не планувалося. 
— В тебе хтось є? — Вона виглядала враженою. — Не видумуй, твоя мама говорила, що ти один. 
— Вайолет, підійти сюди. — І тут я протягнув руку в сторону своєї ...  колеги.