1

— ти впевнений, що хочеш продовження цих стосунків? Я не впевнена, чи хочу цього...
— ти ніколи не була впевнена в нас, чому я навіть зараз повинен тягнути все на собі? 
— можливо тому, що ініціатором був ти? Не я...
— я зрозумів, тоді варто просто припинити це все. 

— але я не хочу..

ВАЙОЛЕТ 

Мій бос справжній козел, ви знаєте це? Я вже 3 роки намагаюся робити все, щоб він нарешті був задоволений і не чіплявся до мене навіть тоді, коли не має жодних причин для цього. 
Ось навіть сьогодні, я просто забула занести йому розклад на тиждень...ну так, тому що цей..чоловік закидав мене масою звітів, які я маю зробити до вечора. Він перетворив це в мене трагедію, яка "просто не припустима в моєму офісі". 
— Вайолет, зайди до мене, негайно... — Я підскакую від неочікуваності з місця і тяжко видихаю. Беру ручку та невеличкий записник і прямую до його кабінету. Нейлз сідає на своє крісло, не удостоїє мене своїм поглядом і  протягує папку. Я вигинаю брову та відкриваю документи. Нічого не розуміючи підіймаю на нього погляд, на вигляд звичайнісінькі документи.
— Не бачиш своєї помилки? 
— Чесно кажучи ні.. — Мене це вже почитає злити. 
— Тоді нехай це буде твоє домашнє завдання: "як правильно користуватися стилем АРА".  
— Я знаю, як...
— І постарайся, щоб цих помилок не було в наступних звітах. — Він завжди не дослуховує мене до кінця. 
Я закочую очі і йду розбиратися в чому справа. Так проходить кожен мій день. Я вже навіть думаю про звільнення, але поки не знайшла хорошої заміни цій роботі. Я до вечора просиділа за розгрібанням доручень, які Майк, так звати цього придурка, мені дав. Коли на годиннику було 21:00, я вирішила, що закінчу зі всім завтра, оскільки очі злипаються та й все таки це вже не робочий час. Складаю свої речі в сумку і вже збираюся йти, як чую його голос. 
— Ти вже йдеш? Я не побачив документів у мене на столі. — Я повертаю голову і нервово ковтаю, коли бачу, як сорочка облягає його тіло, а ці розстебнуті два ґудзики.. так, щось я пішла не туди. — Ти мене не чуєш? 
— О, вибачте.. — його голос розігнав мої дивні думки.  — Ні, я не закінчила, але мій робочий день закінчився...
— Твій робочий день закінчиться тоді, коли ти виконаєш всі завдання на день. Працюй швидше і тоді зможеш йти з офісу вчасно. 
— Знаєте що?! — я насупила брови, не збераючись залишатися тут на всю ніч. Але з іншого боку я не хотіла бути звільнена. — Давайте менше роботи,тоді я буду все встигати. Я все таки не робот, а людина.

— Я не даю тобі того, з чим би ти не змогла впоратися. — Він поглянув на годинник. Ти завжди можеш звільнитися,якщо того хочеш. Я не тримаю біля себе людей, які не зацікавлені в роботі. 

Ох, якби ви знали, як я хотіла послати все до біса і піти. Але теперішнє фінансове становище не давало мені цього зробити. 

— Вам самому не набридло тут сидіти? — стискаю руки в кулак і прямую назад на своє робоче місце. 

— Хіба я не говорив тобі змінити свій стиль? — Бачу, як чоловік прискіпливо дивиться на мій одяг. Так, Нейлзу ніколи не подобалися мої широкі штани та оверсайз кофти. 

— Говорили, але я не маю зараз часу і фінансів на те, щоб обновити свій гардероб. — Звісно,я й не збиралась цього робити. Мені подобався мій стиль і я почувала себе комфортно в цьому одязі. Тим більше він відповідав політиці компанії. Я не була важливою персоною, яка спілкувалась з нашими клієнтами або представляла проєкти. 

— Я думаю, що бажання свого керівника потрібно поважати, хіба ні? — Брюнет сперся руками на мій стіл. Я знервовано проковтнула клубок в горлі і відкрила свій ноут. 

— Можу я працювати? — хотіла перевести тему, бо не мала бажання тут бути більше, ніж потрібно. 

– Насправді, я попросив тебе залишитися не для того. — Він торкається кришки мого пристрою та повільно закриває його.

– Так? І для чого ж тоді? 

– Завтра о 7:30 в мене літак до Канади. – Я прислухалась і всередині почала радіти, бо це означало тільки те що він їде до бісової матері та я декілька днів буду працювати без його керівництва. – І мені потрібно, щоб ти поїхала зі мною.

— Вибачте? — Тут я здивувалась...дуже. — Ви завжди їздите у відрядження один, чому зараз є така нагальна потреба їхати мені з вами? 
— Мені потрібна людина, яка буде за всім стежити. 
— Чому ви говорите це мені в останній момент? — А раптом..я не знаю, в мене були плани на цей ранок? 
— Тому що у кращої кандидатури, на жаль, зараз проблеми зі здоров'ям. — Він нахмурив брови і кинув на мене недбалий погляд. Так, я вже звикла до того, що постійно не влаштовую його, тому останні слова мене не дуже зачепили. — Завтра о 6 чекаю тебе в центральному аеропорті. Документи свої не забуть. Як і голову. — Після цих слів він розвернувся до виходу та пішов. — А і так, — зупинився і глянув в мою сторону. — Можеш їхати додому.

Буду вдячна за ваші коментарі. Приємного читання.