Та, Що Залишилася

Частина третя. Та, що шукала своє

Вона ніколи не хотіла просто «нормального життя».

Їй було мало прокинутися, прожити день, зробити все необхідне й заснути з думкою, що завтра буде таким самим.

Їй потрібно було зрозуміти.

Людей. Себе. Знаки. Випадковості, які чомусь зовсім не здавалися випадковими.

Вона могла сумніватися в собі, але майже ніколи не сумнівалася у власному відчутті.

Іноді воно приводило її не туди.

Іноді — прямо в серце того, від чого вона намагалася втекти.

Вона шукала відповіді в словах, у цифрах, у картах, у снах, у мовчанні інших людей. І що більше шукала, то сильніше розуміла: найскладніша загадка в її житті — не інші.

Вона сама.

Чому вона так довго тримається за тих, хто тримає її на відстані?

Чому може побачити чужий біль, але не завжди помітити власний?

Чому, знаючи собі ціну, все одно іноді чекає, поки її ціну підтвердить хтось інший?

На ці питання не було однієї відповіді.

І, можливо, саме тому вона продовжувала шукати.

Але одного вечора, дивлячись на себе у відображенні, вона раптом подумала:

«А що, якщо мені більше не потрібно шукати себе? Що, якщо я вже є?»

Ця думка була маленькою.

Майже непомітною.

Але саме з неї почалася найважливіша частина її історії.

Настя ВЕСНА