Та, Що Залишилася
Частина друга. Та, що не вміла здаватися
Вона могла втомитися. Могла сказати, що більше не може. Могла на якийсь час зникнути від усіх і сховатися у своїй тиші.
Але здатися — ні.
Вона починала з нуля стільки разів, що слово «нуль» давно перестало її лякати.
Коли не виходило — шукала інший шлях.
Коли не вірили — доводила собі, що віра інших їй не потрібна.
Коли двері зачинялися — спочатку злилася, потім плакала, а потім шукала інші.
Іноді вона робила це не тому, що була впевнена в собі.
А навпаки — саме тому, що всередині страшенно сумнівалася.
Їй хотілося простого: щоб хоч раз хтось сказав: «Ти можеш не боротися. Я сам».
Але життя чомусь знову й знову залишало кермо в її руках.
Вона будувала свої плани, створювала щось своє, вчилася, помилялася, втрачала гроші, час, людей, надії — і все одно поверталася до столу, відкривала ноутбук і починала думати:
«Добре. А що тепер?»
У цьому й була її дивна сила.
Вона могла довго стояти посеред руїн, дивитися на те, що не вийшло, і ненавидіти весь світ.
А потім раптом підняти голову.
І почати будувати.
Не тому, що більше не боялася.
А тому, що зрозуміла: страх теж може йти поруч. Головне — не віддавати йому кермо.
Відредаговано: 27.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
