Епілог. Побачити крізь дзеркало долі.

Чоловік у чорному одязі й в білій сорочці розкривав руки простягаючи їх до Амалії, немов хотів огорнути її в міцні теплі обійми. Але дівчина тільки спохмурніла поглядаючи на постать, що знаходиться у вітальні.

І якби він виплив у будь-якому іншому місці, вона можливо б подумала. Але він з'явився саме там, де раніше зустрічав її нехай і не рідну, але все-таки названу тітку.

- Мене так само затягнеш у свій темний світ? - Поцікавилася вона з роздратуванням, що погано приховувалось.

- Та годі тобі, я ж просто пожартував. - Хмикнув чоловік, розминаючи товсту шию, обтягнуту в білий комір.

Було відчуття, що він довго сидів, схилившись над столом, і шия його затекла.

- Шкода, бо я вже збиралася пустити тобі кулю в лоба.- Реготнула вона.

Серйозно замислившись про те, що варто попросити братів перевертнів про пошук подібної зброї для неї. Можливо, вона в них і так була.

- Не допоможе... - видихнув чоловік. - Подарунки тобі обіцяв принести. Гадав зрадієш мені.

- Ну і де ж подарунки?

Оглядаючи його з усіх боків, вона наблизилася ближче. В руках у нього було порожньо, тож вона вирішила безцеремонно перевірити його кишені. Піднявши з підлоги краї його плаща, вона нахилилася зазирнути й під нього.

Плащ виявився м'яким на дотик і відчувався як найтонша павутина, хоча був досить щільним і, на перший погляд, здавався грубим і жорстким.

- Мантію мою, відпусти.

Тим часом обурився чоловік, але дівчину вже було не зупинити. Вона таки зазирнула під тканину і знайшла там дуже міцні ноги, взуті у важкі черевики. А далі штани з такої ж тканини та... вище сорочку заправлену в них.

- Тітка, твоя... вкрала дещо в мене і втекла. - Тим часом з грубістю видихнув він.

- Тобто подарунків не буде, - зробила свої висновки дівчина.

- Чому ж. Особисто мені ти тільки добро принесла. Вірніше, рідкісну книгу подарувала. Так що проси чого хочеш, з'являтися іноді буду провідуючи тебе. А ось тітка твоя до цієї будівлі більше потрапити не зможе. Я на неї повішаю свій персональний захист. Тепер вважай цей будинок мій, в обмін на те, що вона в мене позичила.

- А як же я?- Видихнула злякано дівчина, в розумінні того, що ця тітка і не рідна їй зовсім по крові.

- Живи тут скільки хочеш, діточок рости.

Знизав він плечима.

- Своїх і чужих, мені абсолютно байдуже. Адже це і твій дім. Просто твоїй тітоньці тепер сюди вхід заборонений.

Його темний погляд раптово потеплішав і він, нахилившись, зашепотів:

- Завдяки тобі мене підвищили. І якщо, ну раптом, у тебе з'явиться дитина з темною магічною силою. Візьмуся за її навчання особисто.

Амалія тільки здригнулася, раптово обійнявши свій ще плаский животик.

- Не бійся, не заберу. Просто навчу контролю темної сутності та все. Від своїх слів не відмовляюсь!

Сказані ним слова пролунали в просторій кімнаті, як присяга і дівчина мимоволі зраділа. Потім глянула на темний чоловічий силует, що розпливається в повітрі перед нею і тільки після цього в полегшенні видихнула. Все-таки він зник.

Неквапливо обертаючись її погляд ковзнув до прочинених дверей. Там високо в небі ніби виростала кривава квітка. І ноги дівчини самі понесли її туди. Зіниці здивовано розширилися, у розумінні того, що чинити опір подібному вона ніяк не могла. Наче її сила підкорила її, намагаючись показати їй щось важливе.

Квітка поступово знижувалась, повільно опускаючись до землі. Місяць, що ледь зійшов, іскрився сріблястим сяйвом над Амалією, немов огортаючи її всю й оберігаючи.

Незабаром округла квітка стала перед дівчиною розкриваючи свої закривавлені пелюстки. З них справді скапувала чиясь кров. А в округлій серцевині почали з'являтися картинки.

Ось вона бачить жінку в паніці, яка снує з боку в бік по просторій печері. Блакитні велетенські долоні тягнуться до цієї жінки, вимагаючи від неї щось. Вона з жахом коситься на котел, що тріснув з трьох боків, і задкує від нього до стіни. Буквально втискається всім тілом у кам'яну стіну. Але охоплені блискучим блакитним сяйвом руки вже схопили її за руку і тягнуть у цей котел.

Амалія всього на мить прикриває очі й нове бачення пропливає перед очима в її пам'яті. Вона стоїть у квартирі на балкончику, бачить повний Місяць, бачить трьох жінок біля котла. Одна з них вбила її матір і померла на її очах. Книга другої у неї в кімнаті. Ці три жінки там ще живі.

Розплющивши очі, бачить як блакитне світло у формі двох величезних долонь тягнуть жінку в котел. Яка щосили опирається й верещить. Незабаром вона зовсім зникла з поля зору дівчини. Поглинене казаном жіноче тіло більше так і не з'явилося. Казанок, що стоїть у центрі печери, в ту ж мить ніби сам береться сажею і покривається нею весь, згладжуючи тріщини.

Тепер він стояв перед очима Амалії, в якійсь просторій печері й вона бачить через прозорий овал дзеркала. Котел був цілісінький і цілком неушкоджений. Вона знала, що він зовсім порожній.

Звідки?

Невідомо. Просто знала.

Амалія прокинулася вже вранці у своєму ліжку. І пам'ятала все, що сталося з нею вночі. Округле дзеркало середніх розмірів, облямоване світлими пелюстками, лежало поряд з нею на ліжку і в ньому вона бачила тільки своє відображення.

Дівчина ще деякий час сиділа на м'якому матраці міркуючи над тим, що ж учора було дійсністю. А що було сном.

Можливо, вона ще дізнається про це в майбутньому. Або ця таємниця прихована силами духів минулого відкриється вже її дітям.

А поки на неї чекало майбутнє весілля й улюблений перевертень. Який з усією можливою для нього спритністю біг прямуючи до неї. В надії врятувати тендітну дівчину від лап свого батька, який напередодні взагалі вирішив не вбивати його улюблену відьму.

Ось і закінчилася ще одна історія.

Скажу тільки, що мені дуже сподобалося переживати разом з Амалією її пригоди.