Розділ 52. Сліпа батьківська любов.

Вже світало і він дивлячись на дівчину, що все ще спала, вийняв з-під сухої трави приготовлений ще з позавчорашнього вечора ретельно замотаний згорток. Знімати захисний кіготь з її тіла він так і не наважився, хто знає раптом він і справді вчора допоміг. А ось подарунок, він розраховував надіти на неї поверх нього.

Холодний метал повитий дорогоцінним прозорим камінням, що переливається, лягаючи на тендітну жіночу шию злегка потривожив сплячу і вона відмахнулася від нього повертаючись на інший бік. Ростислав тільки посміхнувся зі спритністю застібаючи застібку прикраси.

- Тобі доведеться понудьгувати за мною ці кілька днів. - Прошепотів він ледь чутно, щоб не розбудити кохану.

Якийсь час ще помилувавшись на оголену красуню, він розмірковував про їх спільне майбутнє. Найближчими днями Ростислав планував вирушити до Ірландії, до батька і до місця проживання основної зграї. Там він збирався підготувати близьких до появи нової жінки в зграї, як його дружини.

А поки Амалія побуде тут, скучить за ним і брати за нею простежать. З цими думками він залишив спальню лігва, прямуючи через прохід до вітальні, де був одяг та інші рідкісні предмети.

Встановивши перед собою магічний кристал телепорту, він трохи повернув його проти годинникової стрілки прокручуючи повільно.

Простір покрився дрібними хвилями, розриваючи повітря перед ним і утворюючи велику тріщину в ньому. І коли хвилі заспокоїлися, він ступив у розлом, що відкрився перед ним, прямуючи до лежачого біля стовбура поваленого велетенського дерева.

- Сподіваюся ти залишив кристал там? - Не розплющуючи очей, промимрив ліниво величезний темний вовк, що лежав там.

- Я не взяв його з собою, - заспокоїв він батька.

- Ти ж розумієш, що він небезпечний.

- Так батько, - слабко видихнув чоловік.

Сперечатися з Альфою зграї, він не міг за всього свого бажання. Так що довелося погодитися.

- А ти став сильнішим... - ліниво бурмотів йому Альфа.

- Так батько. - Трохи рикнув чоловік.

Йому, як і більшості перевертнів, не подобалося підкорятися. Але й сперечатися він не міг. Єдине, що він міг це погоджуватися, щоб не злити його. А ще варто повільно просувати розмову в правильному напрямку.

Ростислав знав, що його рідний батько не спілкується на теми, які його не цікавлять. Тому тільки мовчки чекав, коли Альфа зграї сам здогадається завдяки своєму допитливому та гострому розуму.

- Відьму відповідну знайшов...- ліниво пробурчав старий вовк.- Смачно пахнеш. Свіжий весняний дощик.

- Літній батько, вона відьма грози. Її запах завжди свіжий, особливо коли вона зі мною.

- Не сперечайся зі старшими!- Загарчав розлютившись перевертень, що прокинувся від ледачої дрімоти.

Вставши на всі чотири лапи, він потер ніс однією з передніх лап і голосно чхнув. Видихаючи з пчихом стебло відірваної зав'ялої зеленої травинки, що забилося в ніздрі.

- До старого чого прийшов?

Заспокоївшись, він з висоти свого обороту глянув на сина, що впевнено стояв і дивився йому прямісінько у вічі. Адже раніше відступав на крок. Зараз же жоден м'яз на людському образі хлопчака не здригнувся.

- За благословенням.- Упевнено вимовляючи кожне слово відповів йому Ростислав.

- Відьма? - Перепитав з усмішкою Альфа зграї.

- Відьма, - погодився син. - Навіть якщо відмовиш, вона все одно моя жінка.

Загарчав на округу хлопець, впевнено вдивляючись у почервонілі від люті очі батька зграї.

- Гаразд, йди... - хмикнув похитуючи мордою Альфа.

Він вказав у бік лісової галявини, де й освоїлася останнім часом їхня зграя.

Знаючи сина, він розумів, що переконати його не зможе. Як і будь-кого іншого свого сина, що має у жилах його кров.

А що коли відьма його зачарувала і прагне силою його скористатися? Він не дозволить жодній відьмі керувати його синами немов домашніми вихованцями.

Для Уїлана це було принципом честі. Він поклявся собі, що його діти ніколи не прислуговуватимуть відьмам. І він сам особисто стежив за цим уже багато років. Сини так чи інакше закохувалися і не завжди їх кохали у відповідь. Ось і зараз. Він, як завжди, вирішив перевірити відьму на предмет сили, кмітливості та всього іншого.

Ввібравши її запах із сина, він запам'ятав його і тепер міг розпізнати цю дівчину серед багатьох інших. Провівши поглядом сина, що віддаляється, він вирішив вирушити особисто і поглянути на цю зарозумілу відьму, що посміла зачарувати його кров і плоть.

- Бач, одного з мої синів захотіла.

Пробурмотів він собі під ніс, коли син відійшов на достатню відстань, щоб його не почути.

- І що ви плануєте робити Глава?

З-за сусідніх насаджень виглянула ще одна вовча морда, що відпочивала.

- Вб'ю її Юрі. Або спробую це зробити й ти мені допоможеш у цьому.

- А як же кохання? - Блиснув сріблястими очима ще один вовк, не змінний захисник лідера зграї.

- Слабкі жінки моїм синам не потрібні. А кохання псує моїх синів. Вони стають слабкими. І ця слабкість ходить десь там на своїх двох.

Він ніби скосив морду від неприємного запаху та награно чхнув.

- Якщо видереться. Така доля. А помре, однією проблемою менше. Жінка мого хлопчика має бути удачливою. І ти скажи там своїм, щоб притримали його. Полюватиму особисто. Не хочу, щоб мій хлопчик постраждав захищаючи цю відьомську погань.

Очі старшого, Альфи зграї заіскрилися сріблом. А морда вишкірилася наче в передчутті веселої гри.

Через пів дня літак із двома перевертнями, що перевтілилися в чоловіків, почав зниження на посадку в аеропорту Бориспіль.

- Все-таки я відвик від цього тіла, - пробурмотів ковзаючи на м'якому сидінні Уілан.

- Може все-таки тільки злегка полоскочемо нерви цій дівчинці?- Запропонував йому Юрі, теж човгаючи п'ятою точкою по сидінню.

- Ні! А губа в неї не дурна. Сина мого захотіла. Я влаштую їй їзду на вовку. Дізнається в мене, що таке вовк перевертень.