Розділ 51. Везіння і чим його запивають.

На кухні однокімнатної квартири на першому поверсі. Десь у північно-східній частині міста сиділо троє чоловіків, розпиваючи чай. Так, саме чай. Не каву, а просто звичайну кип'ячену воду розбавлену якимись ретельно підібраними бур'янами.

- Хочеш ще, Ріку? - З надією промуркотів Дан.

- Я ж лусну - крихітко.

Іронічно пробурмотів йому у відповідь товариш.

- Ось ти мені скажи... якого біса я досі тут сиджу? Світлого з мене зробити хочеш? Так це марно. Я темний до мозку кісток та навіть кістки у мене темні!

Рикнув втрачаючи терпіння чоловік бандитської зовнішності й тут же вдарив щосили кулаком об міцний, але старий дерев'яний кухонний стіл. Блюдця і чашки, що стояли на ньому небезпечно дзенькнули.

- Ти навіщо мене сюди покликав?

Рик повторився піднімаючись вище поверхами та розносячись у різні боки від кімнати.

- Випити? Я тебе запитую?

Один із чоловіків кивнув.

- Де тут випивка, бажаю спитати? - Скрик повторився з новою силою.

- Ну немає в мене поки що напарника і хто його знає коли нового надішлють. Звідки мені було знати, що наш підзахисний не тримає вдома алкоголю? Лише ромашковий чай.

- Це знімна хата.

Спробував виправдатись третій учасник бесіди.

- А дівчинка, що здала мені житло, тільки це пила і каву. Але каву ми вранці все випили.

- Дівчат би сюди...- практично завив від нудьги найбільший у розмірах чоловік із присутніх.

І саме в цей момент почувся тихий скрегіт з боку балкона.

- Схоже почалося, - пошепки пробурмотів Дан.

- Що ще почалося? - Поцікавився Рік, що сидів спиною до балкона.

Третій учасник розмови тільки міцніше схопився за свою валізу та одночасно втягуючи голову в плечі.

- Як що? Ми ж тут у засідці. Захищаємо тим часом людину, яка має ініціюватися. А ти ще питаєш. Ти й так давно все зрозумів. Ось і дівчинка вже є, навіть роздягати не потрібно.

Губи на обличчі Дана розтяглися в щасливій посмішці, наче він побачив крізь стіну стару знайому. Хоч саме так і було, але товаришу про це він не повідомив.

Одним ривком Рік підвівся. Другим ривком відчинив хисткі двері, які вели на балкон. А третій ривок був уже для витягування звідти переляканої дівчини.

- Та як ви смієте! - Обурилася вона щосили заліпивши йому дзвінкий ляпас. - Я взагалі-то гола.

- Ми це помітили. - Закивав тим часом Дан.

- Який чорт ти мене переслідуєш відьма? Спокусити вирішила? Чи тобі хтось із них потрібен? - Сипав тим часом питаннями Рік.

- Та як ви смієте, у мене коханий взагалі то є!

Вона попрямувала назад до дверей, ховаючись за перегородку, що відокремлювала кухню і балкон. Потім нахилилася до пакунка і витягла звідти речі. Після чого взялася швидко одягатися.

- А що ви тут робите молода леді?- Ледве приховуючи регіт у голосі видавив з себе Дан, що бачить крізь стіни.

- Як що? Прогулювалася. Вирішила перевірити свого мешканця. До речі, як він, сподіваюся живий?

Її почервоніле від збентеження обличчя всього на секунду висунулось поглядаючи на чоловіків у прочинені двері, що в цю мить відкрилися. Один з них так і сидів, тримаючи свою валізу міцно між ніг. Немов вона могла раптово взяти та кудись полетіти за власним бажанням.

- Бачу що живий. - Підтакнула вона, ховаючись назад за стінку й одразу прикрилася дверима.

І тут несподівано задзвонив телефон у кишені джинсів одного із трьох чоловіків.

- Так, у нас поки що все тихо.

Доповів Дан, що різко насупився.

- Ні, жодних подій немає. А у вас?

По тому, як його обличчя розтяглося в посмішці, ставши знову веселим. Стало зрозуміло, що йому донесли деякі кумедні новини.

- Оголена фея, яка їсть дітей та голими руками витягує їх з-під язиків полум'я? Що прямісінько з хрусткою скоринкою їсть?

Перепитав він у того, хто дзвонив.

- Так вона з нами. Щойно прилетіла. Попити чаю із... ні, звичайного чаю. Бувай, так буду на зв'язку.

Прочистивши горло немовби від кашлю, він відключив абонента і тільки після цього зареготав у всю горлянку.

Розмова не сховалася і від вух Амалії, але стрибати з балкона було вже пізно. Тому вона обійняла свій великий темно-сірий згорток і набравши повні груди повітря впевнено зробила крок на кухню.

- А це що? Крадене?

Тут же насупився Рік, який весь цей час мовчки стояв і намагався почути слова сказані голосом абонента, що телефонував.

- Це моє добро! І спробуйте тільки відібрати його! І взагалі-то я не дозволяла вам тут перебувати. Це мій будинок. Знову вибили двері?

Вона навмисно не звернула увагу на мешканця, що відчайдушно жестикулював й продовжила висловлюватися:

- Дивлюся вриватися в чужий будинок, ламати дахи та двері для вас в порядку речей!

Ось тільки Ріку було начхати на висловлювання дрібної дівчинки, яка ледь стала відьмою і вже уявила себе невідомо ким.

Одним ривком він забрав у неї згорток, з наміром просто поглянути на те, що вона вкрала. І як справжній темний. Зрозуміло він планував залишити все награбоване їй, з чітким наміром налякати та використати обставини, що склалися, у своїх цілях.

- Це що? - Запитав він у дівчини розгортаючи скруток.

- Моє добро! - Зарозуміло піднявши носик до стелі повідомила Амалія.

Складаючи руки на грудях, вона з усмішкою помітила, що довести протилежне, маючи навіть гарний нюх, вони не зможуть. Вся тканина простирадла складена в чотири або шість разів була наскрізь просочена смородом із печери. І навіть сама Амалія, як і її речі, пахли нічим не краще.

- А що тут?

Видихнувши, чоловік тицяв вказівним пальцем на скриньку. За вмістом пакунка він схоже і сам уже усвідомив свою помилку і речі справді належали дівчині.

- Бабусині прикраси! Книги не чіпай, вони надто тендітні. У баночках крем для шкіри.

Дівчина зазирнула через його могутню руку, візуально перевіряючи, чи не розбилася випадково якась із них. Але навіть на половину використана у 400 мілілітрів плеската скляна склянка не постраждала після розбитого раніше вікна. Від цього вона в полегшенні видихнула.