Розділ 48. Одкровення та істина, що відкрилася.

Світле волосся жінки торкається підлоги, коли вона нахиляється. Піч давно вже згасла і вона дивилася на вугілля, що тліє.

- Чому я вбила її?

Запитала вона пошепки. Шепіт чується по всій кімнаті, розносячись по ній немов подихом потужного вітру.

- Все ж було добре. Вона була моєю полонянкою і я повільно випивала її силу, стаючи тільки сильнішою.

Ці слова тремтінням прокочуються по тілу Амалії, вона здригається раптово зістрибуючи з дивана на який вирішила сісти.

- Я не знаю... навіщо її вбила. На той момент здавалося, що її сила мені більше не підвладна.

Жінка обернулася обличчям до дівчини і її бліде обличчя висвітлилося сріблястим сяйвом.

- Я не бажала її смерті, - раптом шепоче вона дуже тихо, доносячи свої слова слабким вітерцем до вух Амалії.

У посвітлілих очах стояла волога, наче вона ось-ось заплаче. Але вона не плакала, було відчуття, ніби її сльози давно вже висохли. Повертаючись до печі вона продовжує дивитись на вугілля і мовчить.

Амалія плавно метнулася до стіни, щоб не злякати цю божевільну. Мало що вона раптово надумає, раптом забажає вбити і її перед цим випивши всю наявну магічну силу в тілі.

Відьмами, що оточували її як і деякими перевертнями, вона вже була сита по горло. І тепер просто хотіла опинитися вдома в м'якій постілі.

- Вона гладила мене, коли я торкалася її. Вона цілувала мене, відповідаючи на мої поцілунки та казала мені, що ми завжди будемо разом. Три тижні я живу без неї. Я живу і наче мене не існує. Мене ніби немає серед живих, у цьому оманливому світі.

Обличчя Амалії покрилося смутком. Стіни печери були дуже твердими та інших виходів більше немає. Тільки один прохід і той у печеру з якої дівчина щойно вийшла. А там вихід один, тільки вниз в урвище.

- Я раділа, коли на її обличчі сяяла посмішка, а тіло тремтіло від сміху. Її слова, про те, що ми завжди будемо разом, відтоді ніби застрягли у мене в голові. Так, я вбила її, тому що злякалася тієї жадоби до неї, яку я відчувала. Я знала, що в неї до мене був лише один чоловік.

Амалія завмерла на місці, стоячи до неї спиною обмацувала повільно стіни. Було відчуття, що дівчина не чує її слів, але це було не так.

- Я знала, що в неї вже була дитина. Вона до останнього дня ненавиділа його за зраду. Це він вкрав її дитя. Щоб урятувати від сумної долі спадкоємиці грози, але не врятував. Ти так схожа на неї... на свою матір.

Жінка раптом почала метатися по кімнаті. Піднімаючи руки до стелі, вона відразу вивернула вміст котла просто на підлогу.

Притискаючись всім тілом до найближчої стіни, Амалія ніби вросла в кам'яну структуру споглядаючи на вихор, що утворився на долонях цієї божевільної.

- Історія може повторитись. Це порочне коло нескінченного життя можна припинити.- Тим часом вигукувала жінка.

- Ким був мій батько? - Нетерпляче запитала її Амалія.

По всьому було помітно, що жінка почала готувати нове зілля. В неї над головою з'являлися вихори, з яких падали в казанок різноманітні трави сухі й наче щойно зірвані.

- О.

Вона завмерла, зупинившись на місці та прикрила повіки, ніби згадуючи про щось хороше.

- Він теріоморфна істота, що з'явилася на її поклик, у день її обернення до відьми. І яким же він був, коли вона допомогла йому перетворитися на людину.

- Тері о... що? - Видихнула Амалія, відчуваючи, як кров із силою застукала в її жилах.

- Їх ще називають фамільярними втіленнями даними відьмам на допомогу для вивчення магії та її сили. Зазвичай це давно померлі досвідченіші чаклуни або маги, які мають здатність не тільки допомагати відьмі в її починаннях, але й здатні багато чого навчити її в майбутньому.

- А як же... а хіба від них можуть з'явитися діти?

Амалія не вірила в те, що її мама одного разу переспала зі своїм котом чи ще кимось. Яким був той, тріо... як там його.

- Звичайно, можуть.

Видихнула, з тугою похитуючи головою, немов пояснюючи всім відому істину.

- Ким би не був послана тобі теріоморфна істота. Він таки з'явиться перед тобою в тілі якоїсь живої сутності. Це твій власний демон, демон помічник. Він ніколи тебе не зрадить...

Її обличчя раптово похмурніло і плечі жінки поникли.

- Хоча... твій батько її зрадив. Він був незвичайним. Як і всі компаньйони відьом, був нічим не примітним. Особливою мудрістю не володів. Як і всі жив своїм незалежним життям незмінного помічника відьми, допомагаючи їй в усьому.

З того моменту, як вона зачала тебе. Все змінилося і він залишив її, опираючись тому, що його дитина продовжить її спадщину.

- Кинув з дитиною на руках... - видихнула Амалія, раптово сповзаючи по стінці вниз.

- А чого ти дивуєшся? Більшість татусів залишають наївних дівчат з ангельськими крильцями за спиною. Та тоді дивуються чому вона стає іншою. Тією відьмою, яка з'являється, коли крила ламаються. З відьмами все так само, тільки вона ставатиме набагато сильнішою. В такому випадку її дитина отримала всю її силу, схоже увібравши її й з молоком. Досі дивуюся, як йому вдалося стільки часу приховувати твою магію не тільки від нас, а й від навколишнього світу.

З горлянки жінки виривається істеричний сміх, ніби й вона пережила одного разу щось подібне.

- У вас теж є діти? - Питання ніби саме вирвалося з рота дівчини.

- Ні.

Вона заперечливо похитує головою.

- Я позбулася дитини, дуже давно. З того часу твоя мати була моїм спокоєм. Але з часом вона від мене віддалилася. Пізніше я дізналася, що вона мала зв'язок із ним. І коли вона металася від горя, шукаючи втрачене дитя, яке він вкрав. Я викрала її, тримаючи її тут в ув'язненні, у цьому самому місці.

Амалія лише судомно сковтнула. Все її єство ніби відмовлялося залишатися тут все своє життя і вона знову піднялася на ноги, продовжуючи докладніше обмацувати стіни. В надії на те, що тут десь таки є ще якийсь прохід, у який вона зможе протиснутися і вибратися на волю.