Розділ 46. За філіжанкою чаю з недругом.

Коли вони увійшли до просторого квадратного залу, з великим округлим столом, що стояв по центру. Ніхто навіть не звернув на них жодної уваги. Та й перебувало вже тут близько двадцяти чи двадцяти п'яти відьом.

За загальним настроєм розслабленої радості, Амалія зрозуміла, що все-таки їм донесуть очікувану для неї новину про відставку верховної Глафіри Адольфівни та призначать замість неї когось іншого. Але невдовзі вона зрозуміла, що помилилась. За стіл присіла жінка з обличчям начальниці, і начебто видимих змін не було. Ось тільки хто ходитиме в будівлі, в затемнених окулярах? І тим більше буде пити в них запропоновану кимось гарячу каву. Склавши все до одного, Амалія тільки хитнула головою від того, що вона так швидко покинула залу, не сказавши жодного слова.

- Будеш кави? - Поцікавилася нахилившись до неї одна з жінок.

- Ні, - хитнула вона головою відразу ж хапаючи канапе зі столу і миттєво запихаючи його до рота.

Під пильним поглядом присутніх, Амалія справді вирішила обідати. Обідала тим, що виклали на стіл. А там були лише бутерброди та легкі закуски.

І судячи з ненависних поглядів після відмови, Амалія зрозуміла, що загалом ситуація така собі. Незабаром у зал увійшла і та, хто їх усіх скликав. У компанії все тієї ж світловолосої жінки, сива пухка жіночка посміхнулася всім присутнім і заговорила:

- Все погано. Верховна смертельно хвора. І я її незабаром заміню.

Ті, що сиділи навколо столу, миттєво зашепотілися. Кожна про своє перемовляючись з подругою, що сиділа поруч. Що й дало Амалії усвідомлення того, що тут кожна знаходилася зі своїм особистим секретарем. І обговорює подальші зміни в компанії.

Щодо цього, вона не відчувала ні полегшення, ні втрати. Працює вона в цьому офісі зовсім нещодавно. Якою була людина, яка сіла на місці де тільки но сиділа нібито верховна – вона не знала.

- А чому вона сама про це щойно не повідомила? - Висловилася одна з жінок.

- Мову відібрало. Не може говорити! - Огризнулася світловолоса з ляльковим обличчям.

Її рик змусив багатьох насупитися.

- Агнесо, я вас підтримала б, але сил магічних у вас немає! - Обурливо вигукнула та сама жінка, після чого тихо піднялася і поквапом попрямувала із залу.

Її подруга секретарка, з усмішкою глянула їй у спину чомусь вирішивши залишитися.

Незабаром ще кілька жінок піднялися і без слів вирішили залишити кімнату. Хтось ішов сам. Хтось із компаньйонкою. Амалія продовжувала поглядати їм у слід. Як новенька і тільки недавно ввійшовши в колектив, вона вважала, що не може приймати поспішних рішень.

Що стосується її секретаря. Та й зовсім розкривши широко рота вбирала в себе образ тієї. Яка, на її думку, була - найкращою в зілля варінні.

Жінка під метр шістдесят замислено вдивлялася у слід жінкам, що залишали одна за одною зал.

- Так, можна було б передбачити, що таке станеться. Однак сила у мене незабаром з'явиться і не аби яка...

Вона несподівано замовкла на половині слова, заглянувши в обличчя Амалії.

- Як я розумію Амаліє, ви за мою кандидатуру? - З ноткою цікавості поцікавилася вона.

- Агнеса ... - і дівчина замислилася. - Не знаю як вас по батюшці.

- Борисівна, - схаменувшись підказала різко приходячи до тями Рада.

- Борисівно, - з кивком подяки повторила Амалія. - Я в цьому офісі зовсім мало часу. І мені важко судити людину за не знанням її загалом. Донедавна я теж була без сил, і ставлення було відповідне. Поки що я не заперечую вашій кандидатурі як глави загалом. А надалі побачимо.

- Амалія, - на знак подяки кивнула їй жінка. - До речі, пригощайся.

Помах долоні та через кілька секунд перед нею поставили філіжанку чаю з м'яким ароматом Меліси та м'яти. І піднесли тацю із фруктовим асорті.

Деякий час вона мовчала, з-під опущених вій спостерігаючи за діями Амалії. Яка чомусь на відріз відмовилася пити цей чай. Серйозно взявшись за фруктову нарізку.

Якесь шосте почуття підказувало Амалії, що пити запропоноване з рук відьом не варто. Більшість тих, хто пішов, саме так і робили. А інші лише злегка пригубивши вдавали, що п'ють. Але кількість рідини в посуді залишалася, як і раніше, незмінною.

- Ти пий, пий - не отрута.

Наполягала тим часом жінка. Амалія лише трохи пригубила, щоб вона відстала.

- Навіщо я тебе викликала?

Озираючись на всі боки, вона зверталася виключно до Амалії немов і не було тут нікого більше. При цьому в залі було ще приблизно п'ятнадцять жінок. Тяжко зітхає оглядаючись, потім похитує головою, ніби не наважуючись говорити.

- Щоб ти їй допомогла набути сили! - Підказує світловолоса жінка, що стояла за її спиною.

- Я? Як. - Поцікавилася у здивуванні дівчина.

- Ні, просити тебе я не збираюся. - Хмикає раптово насупившись Агнес.

- З посадою голови верховної, я матиму право тобі наказати. Ніхто не має права бути сильнішим за главу і надалі всі будуть рівні.

- Ви вирішили зробити вибір за мене? - Нахиляючись до неї, і злегка лягаючи на стіл Амалія чекала від неї негайної відповіді.

Їй більше не хотілося знати яким чином, ця Агнес бажає набути з її допомогою сили. Вона просто поставила питання, яке допоможе їй зробити свій вибір. За неї чи проти подібної кандидатури, адже їй не хотілося позбавлятися хоч чогось із того, що мала зараз.

- Вибір уже зроблено і він пав на тебе. Ти так чи інакше пожертвуєш частиною своїх сил на благо Агнеси Борисівни! - Висловилася замість неї світловолоса жінка з ляльковим обличчям.

- У такому разі не смію тут більше затримуватись.

Вибір було зроблено. А Амалія не горіла бажанням віддавати свої сили якійсь незнайомці. Можливо, хоча б через те, що була впевнена в тому, що відразу ж втратить Ростислава. З ним вона найменше хотіла розлучатися. А його брати, такі ввічливі та обхідливі з нею. Вочевидь, і чути бурмотіння кішки вранці вона перестане. Діти близнюки найімовірніше навіть не пустять її на поріг будинку, який вже став їй рідним. А здібності в останню чергу хвилювали її. Швидше за все вона боялася втратити те своє життя, яке в неї вже на цей момент було.