Розділ 45. Подальші плани.

- Можеш жити в мене, - віддалося з боку дверей.

- Що? - Ахнула дівчина.

- Ну якось вже були випадки, коли відьма жила разом з перевертнем.

- Ну, у тебе там немає навіть ліжка! - Обурено надула губи Амалія. - І книжки мої тут. До речі...

Вона оглядалася на всі боки в пошуках двох книг, які залишила на тумбі. Книги майнули, всього на мить показуючись перед її поглядом і відразу зникли немов їх там і не було. Амалія з полегшенням видихнула. Після чого подумки сподівалася, що близнюки пізніше повернуть їх їй.

- Є у нас матраци! - З образою обурився Любомир, визираючи з-за спини брата.

- У гостьових кімнатах справді є...

Загарчав у невдоволенні Ростислав, ніби категорично заперечуючи той факт, що його жінка спатиме десь не з ним.

- Я без тебе жити не збирався. Тільки, як і що робити, гадки не маю. Ну, з їжею ми визначилися ти, здається м'ясо їси, як і ми. - Продовжував він спокійно.

- Ну тоді гаразд, пішла я. Ви тут якось самі розберетеся. - Звернулася вона до ящера. - Кров'ю тільки нічого тут не забрудніть, вона погано відмивається.

Амалія сама від себе не очікувала, що так легко погодитись на таку пропозицію від чоловіка. Але взявши деякі речі, які планувала завтра вдягнути, одразу ж ковзнула в обійми до улюбленого перевертня.

Він же тільки хитнув головою, дивлячись на неї немов на примхливу дитину. Потім відчепив кіготь, що світився, який загостреним кінцем застряг в майці червоного відтінку. Ввібравши в себе частину його енергії, Ростислав насупився. Після чого впевнено одягнув його на шию дівчини.

Звір усередині нього повідомив про перенасичення захисного артефакту. А ось призначався він виключно для її захисту, тому й був миттєво вдягнений на шию Амалії.

Йому залишалося тільки в полегшенні видихнути та поспішити забрати з місця бою, втомлену господиню будівлі. Яка буквально повиснувши на його плечі, вже засинала. Артефакт у перше торкнувшись шкіри носія повністю висушив її магію, тому дівчина практично валилася з ніг.

На вулиці наступного дня було прохолодно та свіжо. Амалія поспішала слідом за перевертнем, що крокував насупившись й постійно відводив погляд убік.

В образі звіра, він здавався милим великим пухнастиком з гострими іклами, що стирчали з пащі. Тим самим привертаючи до себе увагу. Вона чомусь постійно тяглася до нього. У бажанні погладити або притиснутись до нього всім тілом, що викликало в його звірі дивні ніжні почуття. До яких він боявся звикнути. Хто ж знав, що відьми бувають такі лагідні. Від цього й відводив погляд, боячись злякати дівчину, провокуючи дотики від яких звір усередині нього радісно бурчав і ніби перевертався.

Вона тим часом крадькома торкнулася його загривка і почухала там де свербить. Шия звіра сама вигнулась на зустріч її діям.

- Досить! - Рикнув він крізь зуби втрачаючи терпіння.

Одного тільки ривка вистачило для того, щоб він схопив її у свою пащу, ніжно тримаючи тендітне тіло між зубами. У кілька потужних стрибків і він уже кинувся бігти, ніби вітром розганяючи зарості убік.

- Гей! - Обурилася вона, але він уже опустив її на ноги біля своєї машини.

Пліч зачепила приємна хвиля жару від перетворення на людину. Його звір знав, що тільки в образі людини він може утихомирити бажання володіти нею.

- Ти заслинив мене! - Обурювалася його дівчинка, тупаючи ногою об заасфальтовану доріжку.

- Скажи дякую, що не проковтнув повністю. Мій звір тільки цього й бажає останнім часом. - З усмішкою додав прямуючи до багажника.

Де провівши рукою по дну з легкістю знайшов ключ, вже відчиняючи перед нею двері.

- На задньому не поїду! - Капризно висловилася темноволоса красуня, і він ще більше насупився.

- Тут безпечніше.

Стояв він на своєму, вирішивши не дозволяти своїй жінці вольність. Як він сказав – так і буде.

- Ні! - Уперлася, склавши свої ручки на грудях.

Ростислав тільки видихнув, прикриваючи очі. Знаючи що ховається під одягом, він не міг спокійно мислити останнім часом. Тим паче у присутності цієї відьми, що підростає в силі. Здавалося б з кожним днем вона ставала тільки яскравішою і тим самим красивішою. Сила з неї немов била ключем. Але з появою артефакту більше не розліталася в сторони. Тримаючись виключно у її тілі, вона стримувала всю енергію всередині.

Вистачило лише кількох хвилин перед тим, як він повністю одягнувся і з полегшенням видихнув. Мабуть, вона вирішила змиритися і спокійно сіла туди куди він запропонував.

Опускаючись у крісло водія, він швидко завів машину і набравши повні легені повітрям, вирішив мовчати. Щоб не провокувати її, адже навіть голос Амалії діяв на його звіра збудливо та одночасно як приємне заспокоєння.

Трохи помітний поворот і ще один, він впевнено вів машину прямуючи туди, куди їй потрібно було. На його радість вона мовчала і дулася. І зупинившись біля головного входу, миттєво вистрибнув, відчиняючи перед нею двері.

- Дякую...- забурчала вона скривджено, віддаляючись.

А Ростислав нарешті видихнув. Коли вона зовсім зникла за дверима офісу, він розреготався. Виплескуючи на поверхню сміх, від якого він всю дорогу ледь не задихнувся. Вперше він був у такому стані. І думки у голові літали не радісні.

"Невже відьма має таку владу над ним?" В цей момент він подумав.

Після чого вирішив не міркувати про це зовсім. Він просто поступово підкорятиме своїй владі цю жінку. Повільно спокушаючи її, щоб не відлякати. І згодом, ця відьма буде слухняною і смирною. У повній його владі.

Амалія ж думала про своє. Шерсть, що валялася всюди під ногами в його лігві, була давно зібрана і в усіх затишних куточках її будинку захована. Залишилося тільки дочекатися повного ремонту будівлі та почати приготування зілля.

Дівчина з деяких пір не вважала себе наївною дурепою, у розумінні того, що такий гарний чоловік не довго буде біля неї. Рано чи пізно він знайде іншу, так вважала вона. А поки він з нею, вона хотіла підкріпити свою впевненість зіллями, різноманітними настоянками та магією. Варіантів подібного у книзі було чимало.