Розділ 44. Засідка по сліду і будинок, що руйнується.

Темний силует з люттю в очах вдивлявся у вікно будинку. Він бачив дві постаті чоловічу та жіночу, вони досить добре виднілися у вікні будівлі на протилежному боці вулиці. Його відьма та ще один чоловік спілкувалися.

Звичайно йому і раніше доводилося чути про те, що відьми ласі на гарних чоловіків. Але це була його відьма. Його жінка, яку він вибрав для себе. Швидше за все, він даремно знаходився тут, вдивляючись у вікно її спальні.

Він перейшов вулицю, спочатку зрадівши тому, що вона відправила інших перевертнів додому. Але тепер Крістіан чітко розумів чому. Вона просто чекала на іншого чоловіка і в ньому, він не відчував загрози. Особливо для своєї темної сутності насамперед.

Спочатку він змирився, що вона віддалася іншому. Випускати свого внутрішнього демона, він поки що не планував вбиваючи своїх. У розрахунку на те, що і його вона не обділить своєю ласкою. Але тепер, вочевидь, доведеться з нею покінчити. Він уб'є її. Цю жінку, яка зрадила його і його почуття.

Озираючись на всі боки, він розумів, що ця відьма не доживе до світанку. Маючи темну сутність, нечиста сила, що живе у її домі, пропустить його як одного з темних мешканців цього поселення.

Йому не доводилося обирати. Або він уб'є, або вона його видасть і вб'ють його. Він піде вбивати жінку, яка живе у його рідному селищі, що вже проти правил проживання у поселенні. Вона вже не його жінка, а чужа. Все-таки він убивця.

«Що ж, не склалося збудувати з нею сім'ю. Але краще вже так, ніж вона видасть його таємниці.» Розмірковував він, ідучи в тінь і плавно ступаючи до будівлі сходами.

Зрідка йому все-таки доводилося вийти з сутінку, щоб переконатися, що він прямує саме до неї. Так, гублячись у темряві, він вийшов з тіні спостерігаючи за дівчиною, що лежала на підлозі. На його обличчі відразу ж з'явилася зловісна напівпосмішка.

- Не хвилюйся, перед твоєю смертю я виконаю свій обов'язок.

З посмішкою пробурмотів він, наближаючись до дівчини, що ворухнулася на підлозі.

- Який ще обов'язок? Чому ти тут? - Розгнівано пробурмотіла вона, розвертаючись у його бік обличчям.

Подумки Амалія дивувалася. Дітлахів вона годує щодня, як і було обумовлено в домовленості. А по будинку прогулюються усі кому не ліньки.

- Будете в мене на одному хлібі та воді! - З люттю пробурмотіла в стелю.

І невтямки було тоді їй, що брати близнюки вирішили не втручатися. З тієї самої причини, що прилегла до будинку територія була буквально перенасичена різноманітними істотами.

І, замість того, щоб боротися з цією всією зграєю, яку ніби магнітом тягнуло в будинок відьми. Вони просто вирішили дозволити їм усім розібратися з усім самим.

Темний вовк, що увійшов на їхню територію, з пеленою ненависті перед очима зовсім не помітив тихо сплячого ведмедя під лавочкою біля криниці з задньої правої частини двору від будинку. Справивши потребу в лісі, він просто вирішив попити води з колодязя. І сподобалася йому нова міцна лавка біля будинку відьми й він просто сів на неї та так заснув сповзаючи під лаву. А що? Він ведмідь чи хто? Де хоче там і спить. Його право, він голова поселення.

Ліворуч прилягли в кущах три брати. Один з яких у буквальному сенсі вирив прохід тунель зі свого лігва до будинку улюбленої відьми.

Десь угорі, тихо утворившись на даху, сидів такий собі горобчик у вигляді величезного темного ящера, який ховався у темряві. Дах він ще вранці полагодив, аби заповнити вільний час. Вдень відіспався, тому він зараз просто сидів і від нудьги позіхав на всю свою зубасту пащу.

У сусідній канаві осторонь лісу, спокійно сидів по-звірячому зголоднілий Дан і з не меншою люттю вдивлявся в темного вовка, що увійшов. Його тигровий погляд, дозволяв йому бачити крізь стіни. І він зрідка бачив рухливу тінь, що з'являлася та зникала у сутінку. Він знав про товаришів у будинку і не хотів передчасно видати себе. Щоб не злякати зловмисника, що напередодні вбив його компаньйонку Лану.

А що найдивовижніше, так це те, що відчувши в руках відьми могутню стародавню книгу темряви, в кімнаті вже був присутній темний маг. Ні, не той, що тільки-но переломлював простір між світами. А інший, слабкий, хворобливий і з цього світу, а не з магічного. Він надто довго стояв у темряві, прихований під пеленою звичайної магічної невидимості та просто розмірковував, що він може запропонувати відьмі замість книги. Але сильніший маг його випередив, сповив темними путами в кокон. І ось тільки зараз, він встиг звільнитися, споглядаючи з явною неприязню на гостя.

Звичайно ж, у засідці вони просиділи більш як добу в очікуванні саме цього моменту і зараз були дико втомленими й розлюченими. У місті їм цього слизького перевертня так і не вдалося зловити. Зате вони розправилися з двома його братами, що прийшли на запах звичної для себе їжі. Про смерть яких найімовірніше, він ще навіть не здогадувався.

Крістіан завмер на пів шляху до Амалії, зовсім не розуміючи, до кого це вона звертається і кого збирається посадити на хліб та воду. Але нічого не сталося, тому він продовжив своє наближення невдовзі нависаючи над нею.

- Борг, - пробурмотів він, немов смакуючи ці слова. - Подружній обов'язок, люба.

- Що ти сказав?

З обуренням вигукнула вона, намагаючись підвестися. Але її груди злегка кольнуло від артефакту, що зачепився за одяг. Він випав з футляра, подарованого їй раніше.

Її очі здивовано округлилися, але в них не було страху і це насторожило Крістіана.

До недавнього часу вона була настільки слабка, що тікала від вовчиці Рухе, що вже помирала через старість. Адже та тільки хотіла попросити у відьми трохи мікстури для шлунку. У віці її сильно мучило нездужання і з'їсти нічого не могла, а тут відьма. Як старенька, вона бажала померти спокійно і попоїсти хоч чогось без неприємних наслідків для себе.

Ось і зараз Рухе лежала біля узбіччя дороги з боку будинку відьми, чекаючи її виходу. Він її зовсім не вважав за загрозу. А що йому молодому, сильному перевертню могла зробити стара вовчиця яка була при смерті й вже віджила свій вік?