Розділ 43. Кіготь від темного мага.

Ще кілька годин шляху по вибоїстій дорозі, і невдовзі почали миготіти високі дерева. Але поступово вони почали дрібніти, ніби розступаючись у сторони пропускаючи вперед автомобіль Богдана, що повільно рухався.

Амалія тільки міцніше притиснула до себе книгу в темній косій палітурці й дивилася як вони виїжджають з іншого кінця центральної вулиці селища. Водій зі знанням дороги впевнено об'їхав пагорби, потім повернув на право і звернув у широкі порослі чагарники. Об'їжджаючи саме селище, він спритно завернув за ріг і розвернув кермо, повертаючи біля крайнього будинку. З якого саме в цю мить вийшов ведмідь, на своїх задніх лапах і чухаючи заднє місце погойдуючись з боку в бік, прямував кудись до лісу.

Сонце вже давно зайшло за обрій. А водій так і не вмикав фари. Тому Амалії тільки залишалося дивуватися зору перевертнів. Як спритно йому вдавалося об'їжджати всі вибоїни, або амортизація в машині так працювала.

Їй було невтямки, що це завдяки їй. Точніше завдяки її магії та присутності її самої в машині, техніка ніби пливла повітрям. А Богдан, бувши за кермом, вирішив не повідомляти їй такої дивовижної істини. І лише посмішками та перегляданнями, йому вдалося донести подібне відкриття братам. Які самі вже почали розуміти, наскільки чудово мати сильну відьму в машині як додатковий бонус до амортизації від вибоїстої місцевості.

Чоловіки були щиро вражені проявом невідомої здібності переданої техніці. Але про це розсудливо вирішили змовчати, вирішивши для себе зрідка брати відьму з собою, щоб спокійно і без ускладнень легко долати пагорби.

Пройшовши до вітальні, дівчина від чогось боялася розгортати книгу при чоловіках. Тому поспішивши попрощатися та побажавши всім солодких снів, особливо Ростиславу. Вона миттєво попрямувала на другий поверх, для подальшого вивчення нової мудрості дарованої їй старою наставницею.

«Книга таємниць влади та контролю» Говорив заголовок основного напису, варто було їй відкрити переплетений підручник.

Нижче значилася нумерація видання 666.

І приписка друкованими чорними літерами:

[Темне писання] Том 1. Управління свідомістю завдяки страху.

Поспішно перевертаючи сторінку за сторінкою, вона глянула на пергамент, що темнів практично на очах. Незабаром папір був абсолютно темним, як чорне крило ворона, і без жодного напису.

- Вона за типом класу магії тобі все одно не підходить. - Промовив невідомий чоловік, виходячи з тіні.

Амалія навіть не встигла злякатися, перш ніж зрозуміла, що перед нею той самий чоловік який одного разу забрав із собою її родичку.

- А ви, виявляється, вмієте говорити. Ти дивися і язик є! - Виразилася вона йому у відповідь.

Чоловік у чорному домашньому халаті насупився і ніби ненароком почав розминати широкі плечі. Потім нахилився ближче до дівчини й на його смаглявому красивому обличчі намалювалася біла яскрава посмішка.

- Відьма! - Реготнув він, тицяючи на неї вказівним пальцем правої руки.

- Відьма, - знизала плечима дівчина.

- Я вже тут, - буркнув він немов з образою. - Ти викликала мене і я прийшов.

Його слова сказані в напівтемряві кімнати, виглядали як добре спланована вистава.

- І ми дуже раді, що ви з'явилися. Посеред ночі в одному халатику. А тепер пішов геть! - Вигукнула вона відчайдушно жестикулюючи, вказуючи рукою на вихід. - Мою тітку так само спокусив виставляючи на показ свої філейні частини? І де вона зараз! Немає.

Її погляд ще раз пройшовся довгим чорним чоловічим махровим халатом, що приховував практично все його тіло. Прості домашні капці темно-синього кольору на ластах десь сорок шостого розміру, теж її не порадували. Тому вона в решті решт забула про його присутність, продовжуючи переглядати кожну сторінку темного підручника. В надії побачити там, ну... хоч щось.

- Магія в тебе стихійна. А це темне писання за класом темної магії. Писання що підкорює свідомість. Засобами та енергією темної магії. Тобі вона не підходить. Ні, звичайно, ти можеш її вивчити. Ось тільки використати на практиці навряд чи зможеш.

Продовжував тим часом чоловік.

- До речі, дуже рідкісний екземпляр. Таких книг всього лише три. І одна з них у тебе в руках.

- Я вас не кликала, чого приперлися? - Поцікавилася вона насупившись.

- Гаразд... як скажеш. - Сухо пробурмотів чоловік.

Амалія ледве встигла вловити, як поряд з ним сколихнувся простір. Чоловік просто ковзнув у нього, зникаючи з її очей. Але цей розкол простору залишився. Нагадуючи звичайний темний серпанок, що перетікав в повітрі косою розмитою лінією, висотою приблизно у два метри.

Через деякий час дівчина у розпачі видихнула. Сторінки так і були чорними й навіть яскраве світло лампи кинуте на папір, ніяк не виявляло напису.

Вона, правда, роздумувала підпалити її. В надії, що з'явиться якийсь напис. Але вважаючи, що подібне буде нічим іншим як блюзнірством. Вирішила цього не робити.

Розмитий розкол простору в кімнаті так і залишався висіти в повітрі, тому вона зробила крок усередину нього.

Середніх розмірів кабінет був поглинений мороком. І тільки слабкий червоний вогник від свічки вимальовував чоловічу постать, що сиділа у глибокому зручному кріслі за великим письмовим темним столом.

- І чого прийшла? - Іронічно висловився чоловік.

- Ця книга бракована! - Повідомила вона. - Це ви її підмінили!

- На жаль і ах, але ні.

Видихнув він з дратівливістю у голосі.

- Там же написано - Темне писання. А отже і читати її можуть лише темні.

- Яка несправедливість! - Обурилася дівчина.

Роздуми її повернули до розколу, адже він спеціально залишив його для неї. А це наштовхувало на думки, що книга йому потрібна.

- Ви темний? - Обережно поцікавилася вона.

Побачивши кивок, вона озиралася на всі боки. Боячись того, що, можливо, звідкись зі стіни вистрибне або виповзе якийсь невідомий їй монстр.