Розділ 40. Десь у глибинах вовчого лігва.

Темрява, навколо була безпроглядна темрява. Поруч щось тепле і м'яке ворухнулося, і Амалія вирішила згадати попередній вечір. Якщо точніше, ніч.

Хто ж знав, що працівники концерну вміли розважатися.

Надвечір підвезли прохолодні алкогольні напої із закусками. І потім, посередині галявини розпалили багаття. Більшість відьом у бажанні привернути увагу перевертнів показували вміння чаклувати, яке на тлі багаття виглядало барвисто та захопливо.

Зі сходом небесного тіла більшість чоловіків, що вибрали собі пару, почали обертатися, приймаючи вигляд звіра. Підвиваючи в такт сп'янілим дівчатам, які почали голосити пісні.

Хто ж знав, що Ростислав теж обернеться і буде так близько біля Амалії. І в той момент, коли добродушна Рада з усією щедрістю душі почастує її своєю настоянкою з маленької плескатої фляги. А ця настойка з силою вдарить Амалію в голову і їй терміново захочеться покататися верхи на величезному вовкові, що стояв так близько.

Її дурна голова, на той момент зовсім не розуміла, що хитрий перевертень дійсно погодиться її «покатати». При цьому все прискорюючись та прискорюючись, не дозволяючи їй злізти. Він відвезе її додому, до себе додому. У той самий особняк, що стоїть по сусідству з її домом у селі.

- Ростик... ти. Як ти міг! - Вигукнула вона у розпачі. - Як ти міг скористатися моєю слабкістю.

- Так, - констатував він цей факт із силою притягуючи її до себе лапами.

Адже вона зараз навіть не на м'якому матраці. Це було щось схоже на нору або вириту в землі нору, а під ними м'яка суха трава. Швидше за все, що знаходиться вона зараз десь під самим будинком. Навколо було сухо та тепло, і поступово дівчині ставало дедалі спекотніше. Особливо від шерсті вовка.

- Та як ти смієш! - Прошипіла чомусь з образою на нього, намагаючись уже відштовхнути від себе.

- Вже надумала собі казна-що, - невдоволено бурчав тим часом чоловік у вигляді звіра, продовжуючи притягувати її до себе.

- Але ж учора... - схлипувала вона тим часом.

- Так, учора.

Продовжував він бурчати.

- Сама цього хотіла. Сама накинулась на мене як вовчиця, що дико зголодніла. Чи забула? Відповідай. Адже хотіла жінкою стати? Хотіла. А тепер смирно лежи, жінко. Я втомився. І ти спи.

Амалія тільки прикрила очі, але тут же ворухнулась трохи відсторонюючись від нього. Вовк здавався дуже гарячим та задушливим. А відчуваючи в тілі легку втому, їй все більше хотілося переміститися в м'яку і прохолодну постіль.

У цей час до Амалії стрімко підлетів світло-сірий нічний метелик, зробив над темною стелею коло наче привертаючи увагу дівчини. Потім знизилася, мало не зачепивши її обличчя своїм крилом і зник в стороні однієї зі стін цього земляного укриття.

Можливо, він таким чином ховалася від сонця, яке швидше за все вже зійшло. Або просто знайшов собі схрон від якоїсь, ранньої пташки, яка бажала його з'їсти. Але очі Амалії вже тим часом почали звикати до темряви і її зацікавила ця маленька світла крапка, що літає над нею. Тому вибравшись з обіймів задушливого вовка, що бурчав у невдоволенні, вона вирішила докладніше оглянути те місце де вона зараз знаходиться.

Намагаючись за щось ухопиться, Амалія намагалася піднятися на ноги, але ноги практично не слухалися її. Хапаючись за вовка, що лежав на боці біля неї, вона таки піднялася оглядаючись по сторонах. Ростислав тільки забурчав, повертаючись на інший бік, ліниво потягаючись лапами, він уже повернувся до неї спиною.

Несподівано для Амалії простір навколо неї ніби закрутився і її повело убік, саме туди, де зовсім недавно приземлився метелик. Розплющивши ширше очі, вона раптом усвідомила що знаходиться в зовсім іншій кімнаті з білими стінами. З дивовижною яскравою світло-сірою стелею і темною шторкою, яка всю цю яскравість якимось чином примудрилася прикрити.

Дівчина хитнула головою, намагаючись переконатися, що це все випадково їй не здалося.

Постоявши деякий час в отворі нерухомо, вона почула тихий рик, що донісся до вух, і вирішила все-таки увійти до кімнати. Перед цим гарненько зашторивши прохід, щоб не турбувати звіра, що продовжував бурчати.

Після цього її погляд ковзнув до порожнього і темного єдиного проходу, що знаходився тут. Який привів її у просто величезних розмірів кабінет. Тут стояли шафи та скляні шафки з блискучими нікельованими різноманітними інструментами. А над головою висіли незрозумілого вигляду лампи, що більше нагадували ляльок якоїсь великої комахи, яка світилася.

Коли в якийсь момент одна з цих комах ворухнула крилами, з дівчини мимоволі вирвався зляканий вереск.

- Що ж мені з тобою робити, невгамовна? - Почувся з боку проходу голос чоловіка.

- Воно кусається? - Поцікавилася Амалія з панікою вдивляючись у величезну жирну волохату комаху.

- Я кусаюся. А це всього-на-всього комашка, яка світиться.

Тим часом обурився чоловік, обхоплюючи її за плечі та вже розвертаючи до себе обличчям.

- Я дико зголоднів і зараз збираюся на полювання. Тобі когось спіймати? - Поцікавився він нахиляючи голову на бік.

Амалія тільки продовжувала плескати очима, постійно оглядаючись на так звану «комаху» розмірів і формою, яка нагадувала велику кеглю для боулінгу, ніж на просту комаху.

- Будеш їсти? - Видихнув з роздратуванням оголений чоловік.

І дівчина слабо кивнула, повільно відсуваючи себе та його у бік темного проходу. Який на той момент здавався їй набагато безпечнішим.

- Що бажаєте на обід молода леді?

Ростислав тим часом вирішив розрядити тишу, що нависла над ними, і включити ввічливого привітного господаря.

- Можу запропонувати... - він замислився. - Зайця. Рибу сама ловитимеш, якщо захочеш її з'їсти.

Почав він перераховувати зі знанням гурмана.

- Лисицю не обіцяю, але і вона є. Десь близенько бігала козуля, але вже обід. Тож сумніваюся, що вона нас дочекалася. Білки не смачні, тому не раджу. Поблизу багато куниць. Якщо хочеш собі нову шубку на зиму з натурального хутра, можна і це організувати.