Розділ 35. Відьми знають, чого хочуть.

Ручка дверцят повернулася й Амалія переступивши поріг опинилася у власному кабінеті, але й тут вона не відчувала себе в безпеці. Минуло лише близько хвилини, але вона так і не наважилася щось розповісти чоловікам. Раз у раз поглядаючи на двері, вона боялася чогось чи когось.

- Амаліє! - Пролунав роздратований голос Даніеля. - Яшине, накинь на нас полог тиші. Ріку, встань біля дверей.

Роздавав він тим часом команди. І чоловіки беззаперечно його послухалися. Худорлявий чоловік з блідим обличчям, тієї ж миті змахнув руками і їх усіх чотирьох, немов накрило невидимою відчутною для дівчини легкою ковдрою.

Тяжко зітхнувши вона опустилася в крісло, після чого ледь чутно видихнула:

- Того, кого ви шукаєте, звати Кріс. Його брата Влад. Чоловіки увійшли за нами до кафе. І... можливо, вони переслідують мене. Пробачте... що не сказала вам раніше.

- Нічого, - промовив Рік ледве чутно.

Він з кивком голови помінявся з Даном місцями. Повільно вже почав повільно підходити до дівчини.

Наблизившись, він із трепетною ніжністю, щоб не злякати. Взяв її за підборіддя і підняв його, щоб нарешті прочитати думки.

Амалія тільки сковтнула слину вдивляючись у мутність, що повільно перетікала, в його очницях. Йому важливим був зоровий і тілесний контакт, і він не хотів говорити їй про свої вміння. А дівчина від чогось зніяковіла і прикрила очі, боячись наступних дій, які міг зробити цей сильний чоловік. Адже його обличчя було надто близько біля неї.

Очі його знову свердлили дівчину, але вже не здавалися такими страшними. Тому вона облизала раптово пересохлі губи та спробувала позбутися його пальців на своєму підборідді.

Він тепер розумів, що вона хотіла їм все розповісти. Але за якихось невідомих причин не могла цього зробити.

- Все добре, ніяких проблем. - Пробурмотів задумливо Рік, повністю відсторонившись від неї.

Як і завжди, йому потрібен був час, щоб упорядкувати політ жіночих думок, які він встиг прочитати. Схилившись на стіл, він розкладав у голові всі деталі, перетворюючи їх у загальну картину. Потім кивнув своїм товаришам, повідомляючи їм тим самим, що дізнався всю необхідну інформацію. Після цього швидким кроком попрямував до виходу.

Амалії залишалося лише плескати віями та стежити за тим, як швидко покидають чоловіки її кабінет. Останнім вийшов блідий чоловік і піднявши руки до стелі, він пограв пальцями зобразивши віяло і відразу залишив кімнату щільно зачиняючи за собою двері.

Прозорої ковдри більше не відчувалося і на обличчі дівчини зобразилося здивування, все-таки чоловіки так швидко пішли нічого більше в неї не розпитавши.

Оглядаючи стіл, до своєї великої радості дівчина виявила новенький корпоративний смартфон, що там лежав. На задній стінці якого виднівся логотип компанії у вигляді хитромудрих візерунків, що нагадують листя і квітку.

Пробурмотівши звичне для себе:

- Амалія ВінлОк. - З наголосом на "о", вона тим самим згадувала активацію робочих телефонів інших співробітників.

Наближаючи дисплей до обличчя, вона посміхнулася своєму відображенню і помітила слабку світлову хвилю, що проходить екраном. Дівчині тільки залишилося дивуватися, як компанії вдалося налаштувати техніку без її присутності. Адже після її дій смартфон миттєво ожив. Відкривши перед її поглядом цілком простий телефон, лише з купою нових не відомих для неї додатків.

Хоч і дивуватися тут не варто. З таким щомісячним доходом, концерн міг дозволити собі багато чого. Дівчині довелося створити теку і вручну переглядати кожну програму, відсіваючи все не потрібне та впорядкувати потрібні.

Корпоративний чат її щиро здивував. Початківцям мали надати дозвіл на спілкування, а Амалію одразу ж наділили правами одного з адміністраторів. Також її відразу ж додали в кілька чатів. Один із яких був не для всіх, а лише для кількох осіб. Точніше для вищого керівництва, що трохи збентежило дівчину. У чаті її відразу ж привітали, а потім разом все затихло.

Ні, загальний чат, як і раніше, миготів повідомленнями. Там ніхто навіть не помітив її появи. Виявилося, що всі члени цього майданчика відьми та перевертні. На зображеннях мелькали переважно особи, підписані невідомими для дівчини іменами.

Але найцікавіше було в тому, що в чаті дівчата спілкувалися виключно на відверті теми. При цьому зовсім не бентежачись чоловіків, присутніх у ньому. Навпаки, деякі самі відкрито брали участь у розмові.

Звичайна на вигляд невимушена розмова на інтимні теми, поступово складалася у відверту і пряму. Де один із партнерів чи партнерок, уже прямим текстом пропонував особисту зустріч або тощо. Вчитуючись у деякий текст, Амалія вже відверто палала збентеженням від побаченого. Більшість членів, які перебували у групі, просто мовчало прочитавши повідомлення. Були й ті, хто намагався щось сказати у цьому нескінченному потоці ганебних повідомлень, але їх одразу ж перебивали перекриваючи безліччю смайликів або ще щось.

Вирішивши поки що не брати участі у подібній розмові, вона з цікавістю переглядала списки учасників. Багато хто був підписаний як «вед», так само і підписали й саму Амалію. Були й написи "Вульф", іменовані з великої літери. Їх було у чаті, у меншості. Так само підпис «трав», з якоїсь невідомої для неї причини опускав цих людей донизу всього списку. Підпис «Лун», ввів її в роздуми. Адже якщо всі попередні були більш-менш зрозумілі, то ця приписка змусила дівчину замислитися.

Переглянувши вкотре список учасників, Амалія востаннє подивилася в чат. Щоб переконатися, що тут їй робити нічого і тільки після цього продовжила впорядковувати список додатків.

Взагалі цей день був насиченим і сповнений сюрпризів, вона отримала стародавній фоліант який за жодних обставин не збиралася повертати його власниці. Подумки Амалія запитувала себе. А чи справді вона так сильно змінилася? Тепер вона була готова стояти до останнього за своє. А те, що потрапило до її рук, вона вже вважала своїм. Як той перевертень, на ім'я Ростислав чи той самий фоліант. Навіть дівчину Раду вона чомусь вважала своєю.