Розділ 34. Спокій Улун.

Вони вийшли з машин зовсім недалеко від метро. Чоловіки кинули свої авто навіть не замкнувши їх, Амалія тільки похитала головою, дивлячись на їхні безтурботні дії.

Звичайнісінька на вигляд офісна будівля виглядала цілком простою, нічим не примітною будівлею. Перший поверх зі стійкою реєстрації та охоронцями біля входу, теж був цілком звичайним. Ось тільки дівчині та іншим співробітникам, що працюють у цій будові, було відомо, що всередині воно було куди більше ніж зовні.

Звичайно ж, перший і другий поверхи їдальні були за розміром самої будівлі. Але варто тільки піднятися вище, приблизно на третій поверх. Тобі одразу ж неозброєним поглядом було зрозуміло, що далі сама будова стає все ширшою і вищою. І поверхів було набагато більше, ніж насправді.

Білий граніт, чорні двері, білі пластикові вікна. Кожен поверх був схожий один на одного, але зважаючи на все кожен наступний виконував свою певну роль для компанії. Амалія зовсім недавно це зрозуміла. Адже її теперішній кабінет знаходився на 31 поверсі. А зовнішній вигляд будівлі був значно нижчим.

Як тільки вони увійшли, відчинилися двері ліфта й Амалія поспішила туди. Ніхто навіть не замислився зупиняти її, чого не скажеш про трьох чоловіків, які її супроводжували. Не дбаючи більше про своїх попутників яких відразу зупинили при вході, вона протиснула необхідну кнопку і поїхала на поверх де знаходився її власний кабінет. Весь цей час хвилюючись про збереження своїх речей і того як вона без карти ключа проникне до нього.

Двері в невелику приймальну відчинилися без проблем. Секретар Рада лише на секунду відірвалася від розглядання чогось на своєму моніторі, це злегка розлютило Амалію і вона просто застигла у дверях, дивлячись на зосереджене обличчя миловидної дівчини.

Подібні події були незвичайні. У неї вже був досвід роботи в офісах. Але з подібним ставленням до свого нехай і не зовсім начальства, але все ж таки, вона зіткнулася вперше.

Секунд за шість, Амалія вже з цікавістю заглядала через плече рудоволосої дівчини. Тут вже секретареві довелося зреагувати та вона пробурмотівши щось незрозуміле продовжила розглядати збільшену картинку з камінчиками різного кольору зображеними на ній.

Амалія незабаром видихнула і сама залипла в картинку милуючись недограними сапфірами різного розміру та кольору. Невелика купка мінералів різних відтінків, знаходилася в кам'яному округлому заглибленні. Коли дівчина натиснула зменшення зображення, перед нею на екрані виднівся пейзаж місця, де вона нещодавно випробувала всю силу своєї магії на собі.

Кам'яне двоголове чудовисько, так і втративши всю траву, що росла на ньому, лежало на землі. Голови чомусь уже були відокремлені, а сам тулуб поділили на двоє. Де посередині розрізаного величезного кам'яного хвоста і було це поглиблення з коштовним камінням.

В офісі, як і раніше, продовжувала панувати тиша. Дівчата, сидячи на одному сидінні, мовчки розглядали камінці різного кольору. Милуючись їх приємним свіченням. Кожна з них тепер знала що зберігає в собі монстр, який називається Сапфіровий Кам'яний підземний черв'як. Хижак. Породження хаосу. Небезпечна та агресивна істота, яка харчується відьмами, магами та навіть перевертнями.

- Ну все, я йду розбиратися! - Вимовила згодом Амалія.

Чи то кольором каміння спокусившись. Чи від обурення, що її таку недосвідчену відьму послали на такого небезпечного монстра. Через секунду запихаючи у свій рюкзачок стародавній фоліант, вона щільно зачинила двері кабінету і рвонула на вихід. Тримаючи шлях до Глафіри Адольфівни, з чітким наміром дізнатися:

«А чи належить їй бодай частина видобутку. Якщо ні. Так і немає сенсу в подальшій участі, в подібних авантюрах».

- Просто не справедливо ... - шепотіла вона собі під ніс рухаючись у напрямку ліфта, після чого з зусиллям протиснула кнопку 7 поверху.

Вона навіть не підозрювала, що в цей момент нещасна в любовних справах рудоволоса всіма покинута відьма. З маніакальною запопадливістю, вручну переписує до свого блокнота деякі рецепти з давньої книги.

Рада, була щаслива, що їй трапилася настільки не потайлива начальниця. І, зрозуміло, вона готова була беззаперечно виконувати всі її накази.

Так само як і всі, вона хотіла стати сильнішою як відьма, для себе коханої, не для когось. Отримавши дещо від досвідченішої, на її думку, відьми. Вона готова була зробити все для своєї наставниці. Ось і зараз через побоювання, що її начальниця повернеться, зловивши її на крадіжці знань. Дівчина швидко переписала, на її думку, найнеобхідніше, щоб провчити своїх кривдників. Після чого жваво повернула все на місце і закриваючи чорний блокнотик, попрямувала заварювати чай для втомленої після важкої битви наставниці.

У цей момент їй було абсолютно начхати, на те що ця відьма навряд чи старша за неї. На її думку, чай заварений за бабусиним рецептом повинен був не тільки заспокоїти втомлене тіло, але і наповнити його силою.

Елітний уішаньський скельний Улун, був зібраний її близькими родичами особисто. Заварювала вона його у теплій воді. Домішок окропу змішувала на рівних консистенціях 1 до 3. Де були самі висушені на травневому сонці листя Улун і додана джерельна вода. Повільно помішуючи дерев'яною паличкою за годинниковою стрілкою, потім проти. Вона нашіптувала слова змови:

- На силу... удачу та... кохання.

Бажала вона своєю, на її думку, надзвичайно щедрою наставницею.

- Я заклинаю тебе на успіх.

Адже, на її думку, успіх її начальниці був і її успіхом насамперед. Чай мав вийти густий, наповнений пряним ароматом обсмажених злаків. Мати терпкий смак і невелику шоколадну гіркуватість посмаку, після ретельно підібраних рідною бабусею інгредієнтів. І без змови, він мав заспокійливий ефект. Але Рада належала до роду дослідної травниці, тому їй було мало простих ефектів звичайної трави.

- Заклинаю тебе на силу... успіх та кохання.

Повторила Рада, закінчуючи заговорений чай, після чого зігріла його долоньками вбираючи в посудину малу частину сил. Почувши ледь чутний звук бульбашок, що лопаються, вона посміхнулася сама собі.