Розділ 33. Мій! Не віддам.

Через пів години вони вже сиділи в кафе і пили гарячу міцну каву. Від трохи примружених звірячих очей чоловіка, у дівчини застигала кров у жилах.

- Тільки не зиркай надто відверто. - Пробурмотів Даніель, не розтискаючи губ, немов черевомовець.

У цей же момент у приміщення увійшли двоє. Обидва чоловіки пройшлися залою як ні в чому не бувало і спокійно присіли за сусіднім столом.

- Я замовлю нам ще дещо, а ти намагайся не нервувати й поводь себе невимушено.

Амалія тільки кивнула, намагаючись не дивитися на двох чоловіків перевертнів. З якими нещодавно розпрощалася на превелику свою радість.

Куточки губ Крістіана трохи піднялися, коли Даніель відійшов. І він із куди більшою цікавістю вдивлявся в обличчя дівчини, яка так швидко поспішила відмовитися від вступу до його родини.

Амалії був неприємний його погляд і вона різко відвернулася до вікна, за межами якого почалася злива. Де прохолодний вітер з завзяттям ганяв сірі хмари й навіть не намагався заспокоїти грозу, що нависала над головами жителів міста.

У той момент, коли великі краплі почали з гуркотом розбиватися об міцне скло маленького затишного придорожнього кафе. Вона краєм ока побачила як у нервозності пробігли пальці чоловіка по густій темній шевелюрі. Мов йому не сподобалося, що вона відвела свій погляд від нього.

- Уф, я б сказав, що не варто боятися. - Сідаючи навпроти дівчини, пробурмотів Даніель, що майже одразу повернувся.

Міцні долоні опустили на стіл перед дівчиною маленький шматочок бісквітного пирога з ягідним прошарком на тарілці. І глибоку порцелянову тарілочку з кульками ванільного морозива перед собою.

Оцінивши власні переваги, Амалія зі спритністю поміняла їх місцями. Після чого підсунула практично не зачеплений гіркий напій ближче до чоловіка.

З першою ж ложечкою наповненою солодких ласощів, відправленою до рота. Амалія посміхнулася, прикриваючи від задоволення очі. Великі краплі почали падати рівно. Міцний вітер, в ту ж мить втратив весь свій запал, даючи спокій невидимим ниткам дощу, що тримався до неба. Тепер краплі спадали рівно, неквапливо. Ніби разом заспокоївшись ставали з кожною секундою все слабше й слабше.

- Гей! - Обурився чоловік, на таке зухвале нахабство від неї.

Увага Даніеля була більше зосереджена на поряд сидячих чоловіках, ніж на зливі за вікном і він не відразу помітив пропажу смакоти обраної для себе.

- Це моє, не віддам! - Прикриваючи лівою долонею фарфоровий посуд, Амалія почала квапливо засовувати до роту залишки ванільної радості.

Фоліант так і лежав на її колінах весь цей час, але вона навіть не думала про нього забувати. Тому разом із доїденою порцією, вітер на дворі знову почав вирувати розбризкуючи мокрі краплі дощу по всьому місту.

- Ти! - Розлютився тим часом чоловік.

Так і не встигнувши скуштувати залишений для нього пиріг, він одразу підвівся, подавшись у бік барної стійки. Офіціант, який снував з боку в бік, теж не був звичайним і відчувши недобре вже приготував чергову порцію для дівчини.

Повітря всередині просторого залу ніби було наелектризованим до того моменту, коли до зали увійшли ще двоє.

Перший був ніхто інший як Рік. Темні шати, прилипли від дощу й розгладилися по плечистому вгодованому високому тілу.

Другий, був одягнений у літню сіреньку монотонну пару: шорти та футболка. Свій мокрий солом'яний капелюх, він тут же стягнув з голови, відкриваючи худорляве обличчя.

Потрапивши у вир, зеленувато-сірих очей кремезного чоловіка дівчина тихо схлипнула. Впихаючи до рота маленьку чайну ложечку, наповнену ванільною насолодою. Вона притиснула язиком до піднебіння цієї смакоти, намагаючись охолодити бурхливу бурю всередині.

- Ти чого? - Спробував втішити її чоловік, що сидів навпроти.

Ледве підвівшись, він тягнув потужну долоню до Амалії й так і не наважившись доторкнутися сів на колишнє місце.

- Я... здається, закохалася.- Тим часом зарюмсала дівчина.

- Фу ти, біс із тобою! - Тут же видихнув у полегшенні Даніель. - І в кого ж?

Його посвітлілий погляд тим часом поплив до товаришів, що ввійшли. І він, посміхаючись, кивнув офіціантові, вказуючи на вже другий спорожнілий посуд. З вимогою заповнити третю посудину.

- Не ваша справа! - Огризнулася вона, зіскрібаючи залишки морозива.

Проте, брати, що сиділи поряд, тільки перезирнулися і кинувши на столик якусь дрібницю, миттю попрямували до виходу. Крістіан та його брат Влад, почули те, чого очікували. А залишатися в одному будинку разом зі своїми ворогами їм більше не хотілося.

Даніель спробував посміхнутися, але в його очах, як і в очах усіх присутніх, заплескалася тривога.

«Невже в одного з цих хлопців, що пішли?» Проносилося в його голові.

Кому вже як не йому. А йому вже точно було відомо, наскільки нестабільна сила у закоханих відьом і на що вони здатні заради цієї самої любові.

Сльози, що бігли по щоках Амалії, тим часом тільки посилилися, нагадуючи два маленькі, але мокрі потоки. Розмазуючись по щоках, вони стікали до рожевих губ і підборіддя нагадуючи дівчині про свою солонувату структуру.

- А він мені не дзвонить і навіть не пише!

Тим часом продовжувала пхикати вона.

- Ось чому ви такі чоловіки...

Потік сліз посилився, але дощ за вікном відразу ж вщух приносячи за собою таку бажану прохолоду.

- А я як дурна, все чекаю на його дзвінок. Адже сама втекла. Адже могла залишитися, але втекла. А що якби тоді залишилася, а він би так і не дзвонив? Забув би про мене і все ... - питала вона у чоловіків, що підійшли.

- І як звати того бідолаху?

З погано прихованою іронією, поцікавився Рік, він то якраз і ніс чергову порцію морозива.

- Ростислав... - захлюпала сильніше вона носом.

І тут стале повітря згустіло перед дівчиною, і з'явився з цього туману прозорий чоловік поступово набуваючи нормального людського вигляду. Клітчаста сорочка якого була погано заправлена у молочного кольору шорти. Худі плечі світловолосого чоловіка з веселістю піднялися і він кинув через плече у бік дверей для персоналу: