Розділ 31. Спотворене відображення.

В якийсь час вона відчувала надзвичайний приплив сил. Похапцем вискакуючи з квартири під руку з чоловіком, Амалія ще тоді помітила дивну поведінку жінки, що спішно виперла їх за двері.

«Берегиня казана життя» подумки повторювала собі, коли вони по черзі зайшли в кабінку ліфта.

- Цього не може бути, - пробурмотіла вона не маючи снаги стримати сміх дивлячись на нього.

Мужнє обличчя, суворе та незворушне. Яскраве світло, що йшло з лампи, змальовувало потужну чоловічу постать, обтягнуту білою майкою. У його карих очах блискала якась дитяча радість. А на повних губах більше не було веселощів. Навпаки, він ніби разом став зібраним та серйозним.

- Що відчуваєш? Подобаюся? - Видихнув Крістіан.

- Відпустіть мене ... - видавила Амалія киваючи.

Чоловік і правду був непоганий собою і не здавався вже настільки страшним. Але, на її думку, Ростислав був їй набагато милішим.

Він кивнув і повільним кроком вийшов із ліфта, який уже зупинився на першому поверсі. Потім зробив крок наступаючи у власну тінь, яка ковзнула вгору ніби поглинаючи його накриваючи темним покривалом і він зник з поля її зору.

Якийсь час ще зачекавши, щоб переконатися, що чоловік дійсно пішов. За кілька хвилин дівчина видихнула і впевнено натиснула кнопку 17 поверху.

Двері квартири, були прочинені й Амалія на мить забарилася перед тим, як проникнути всередину. Не варто було б повертатися, але вона хотіла прояснити собі кілька питань.

Насамперед вона хотіла запитати цю жінку про берегинь котла. Розповісти, що також є однією з них. А ще бажала розпитати про свою матір. Дівчина припустила, що можливо ця жінка щось знає про її матусю. Або, можливо, вона і є її матір'ю. Після таких роздумів вона впевнено штовхнула двері та переступила поріг.

Разом з нею й ковзнула тінь, якої там не мало б бути. Само собою Амалія не помітила його. А він спостерігав, слідуючи за нею в потоці її тіні. Крістіану було цікаво, що ж замислила відьмочка, яка йому сподобалася. Він хотів з'ясувати, як далі з нею чинити.

Амалія пройшлася темною кімнатою передпокою, де в самому центрі немов у маренні стояла погойдуючись з боку в бік жінка. Вона слабо водила перед собою руками в повітрі. Її очі були широко розплющеними, а зіниці збільшені практично до розмірів самих очних ямок.

- Неначе зомбі... - застогнала, поводивши кілька разів долонею перед обличчям жінки.

Чоловік що ховався у темряві лише посміхнувся, повністю погоджуючись із нею. На його подив Амалія не стала чекати поки відьма яка зачарувала її прокинеться набравшись сил. Він знав, що ця відьма досвідчена і в багато разів сильніша за його обраницю. А на приворот відьми йде багато сил.

Так само було й у випадку з його братом, коли він притяг до Варвари молоду відьму, що йому сподобалася.

Зняти приворот, на його думку, могла тільки та хто цей приворот наклав. Тож і живуть уже кілька років щасливо. Дружина в його браті душі не чує і всяк ублажає.

Ховаючись глибше в тінь, він з цікавістю спостерігав за тим, як його обраниця нишпорить по шафах господині квартири. Відсуває меблі, заглядає на шафки в пошуках чогось.

Він тільки насупився, коли відьмочка вигукнула тихе:

- Ось же вона.

І потім обійшла власницю квартири, маючи намір піти.

Похитуючи головою, він стискав і розтискав кулаки. Споглядаючи у слід «бідової» на його думку, відьми. Яка здогадалася потягнути древній фоліант сили, що належала господині.

Деякий час обміркувавши й вирішивши, що на її місці він вчинив би так само. Адже для будь-якої відьми сила – це її знання. А знання відьми черпають зі своїх книжок.

Вирішивши зрештою, що помсти та прокльонів від могутньої відьми для матері своїх майбутніх дітей він не бажає. А ще досвідченішу відьму в їх сім'ї він якось витерпить. Крістіан в остаточному підсумку вирішив позбутися, тієї. Що могла б їм обом нашкодити.

Усього на мить вийшовши зі сутінку, він одним рухом кігтистого пазура позбавив досвідчену, але зараз безпорадну відьму життя. У темряві його вигляд був інакшим. Силует вимальовувався як тінь, тінь, народжена мороком. Це була тінь напівлюдини, наполовину вовка. Той образ був дарований йому темрявою, яка в якийсь момент поглинула його, після численних втрачених життів убитих ним.

Вдивляючись у тіло, що спадає на м'який криваво-червоного кольору килим. Він вкотре переконався, що відьми за своєю природою надто слабкі як жінки. І кожній із них потрібен сильний захисник, на кшталт нього.

Озираючись, щоб розгледіти морок під своїми ногами. Він знову ступив у свою тінь, зникаючи в сутінках іншого світу, наповненого темною порожнечею. Потім зістрибнув у червоточину під своїми ногами, впевнено ковзаючи донизу. Туди де на першому поверсі мала вийти з ліфта дівчина, яку він тепер усім серцем бажав захистити. Бо кохав.

Амалія зробила крок у двір, притискаючи до грудей замотаний у шкіру якоїсь тварини фоліант. Їй було чітко видно дві чоловічі постаті, вони розмовляли про щось. При її наближенні чоловіки миттєво замовкли та перезирнулися.

Дівчина дивилася на них кілька хвилин, так і завмерши на місці. Не наважуючись підійти ближче.

Вона не знала куди далі йти, адже місцевість їй була не знайома. Телефон свій, разом із рюкзаком, вона залишила Петеру перебуваючи ще в офісі.

А ще вона бачила як округлилися зіниці темноволосого, і як вони змінилися з карого, набуваючи медово-червоного відтінку. Шок від побаченого на якийсь час паралізував її. На його обличчі, всього на мить майнула люта тварина і він прогарчав:

- Швидко до машини!

Рик ударив Амалію немов обухом по голові й пролунав як наказ, що не терпить непокори. Й вона підкорилася б якби не була чітко впевнена у своїй силі. Але саме зараз, завдяки відьмі вона вже була сповнена сил. Збліднувши, дівчина повільно пересувала кінцівками, намагаючись не помічати його пильного погляду.

- Влад, знайомся це Амалія. Амалія це Влад. Влад – це родина. Ми з цього моменту сім'я, - спокійніше говорив він.