Розділ 30. Приворожити відьму.

Амалія озирнулася на всі боки, звичайне підворіття. Швидше за все, столиця, але вона була не впевнена. Похмуре, вузьке підворіття-тунель наповнене густим мороком, який поступово розсіювався.

- Брате, ти певен?

- Впевнений, - киває.

Дівчина повільно ворухнулася, її вже закинули на плече і при ходьбі м'язисте плече неприємно давило живіт та ребра. Вона потрясла в повітрі руками в спробі злізти й вигукнула:

- Ви хто?

- Мовчи відьма, - грубо перервав її висловлювання чоловік, який ніс її.

При виході з тунелю арки у дворі довгого багатоповерхового будинку стояла чорна BMW в очікуванні своїх господарів. Дівчина тільки-но встигла ковзнути поглядом по стінах першого поверху. Поверх якого займав магазинними вітринами з м'якою та здобною випічкою.

Її буквально закинули в машину на заднє сидіння. Після чого нахилившись він сідає сам і з гуркотом зачиняє задні дверцята.

- Потерпи трішки, скоро ти будеш моєю. - Промуркотів чоловік з каштановим кольором волосся.

- Кріс, ти впевнений? - Хрипить другий з попелястого кольору волоссям, сідаючи за кермо.

- Я буду з нею дуже лагідним, - шепоче підхоплюючи Амалію на руки.

Зойк обурення застрягає у неї в горлі й вона відштовхує його ослаблими руками. Чоловіки весело регочуть і переглядаються.

- Я тебе не скривджу, - шепоче. - Ти ж врятувала мені життя.

Нахиляється до шиї дівчини, щоб лизнути. Амалія здригається і знову з усіх сил відштовхує його. Здавалося б, у неї немає сил навіть говорити не те щоб чинити опір.

Вологий язик повзе до підборіддя, злизуючи сльозу, що раптово скотилася. Його рука з грубістю гладить по внутрішній стороні стегна і з грудей дівчини виривається вереск. Обтягнуту шкіру в тугі темні бриджі, ніби обпалює жаром зсередини. Чоловік торкається кінчиком язика мочки вуха і принюхуючись задоволено видихає.

- Ти почув, брате?

Той, хто сидить за кермом з розумінням киває, після чого заводить машину. Їдуть кудись, повертаючи до незнайомої для Амалії вулиці. Потім ще в одну.

Кріс знову притискає, схиляється і лиже їй шию, дівчина шепоче з благанням:

- Припини.

- Зовсім не подобаюсь чи що? А ящір значить сподобався? - Невдоволено бурмоче.

В очах дівчини застигає непідробний жах, адже вона розуміє, що цей хтось із того іншого світу і це він ховався у темряві.

У цей момент він із грубістю підіймає її підборіддя, закидаючи їй голову назад. Потім з ніжністю впивається в її губи, викликаючи приємне тремтіння.

- Подобаюся, - шепоче закінчуючи поцілунок.

Знову принюхується.

- Брате, до Варвари їдь, - видихає задоволено.

Попелиста голова водія у розумінні киває та різко повертаючи машину, повертає у наступний прохід. Потім ще один поворот вже на право. Після чого впевнено паркується між машинами, біля одного з під'їздів багатоповерхівки.

Під'їзд мав значний вигляд, з кнопочками автовідповідача під номером квартир. По обидва боки клумби з чагарниками петунії червоні, білі та рожеві. Трохи далі стоїть затишна альтанка накрита дерев'яним дахом із різьбленням.

Темноволосий Кріс, з грубістю витягує Амалію на вулицю і нахиляючись до вуха, шепоче:

- Крикнеш, уб'ю.

Бере ніжно за талію та тягне до під'їзду. За кілька секунд притискає кнопку квартири під №786. Амалія намагається озирнутися, але він міцніше притискає її до себе притуляючи сильніше рукою. Єдине, що їй вдалося дізнатися, то це те, що в будинку понад шістдесят квартир. За розташуванням кнопок було зрозуміло, що на одному поверсі по дві квартири.

Кілька хвилин пройшло для дівчини, в тихому безмовному жаху. Ноги посилено тремтіли, чи то від безсилля, чи то через пережитого. Здавалося б, що вся її сміливість зникла за останні дні разом із залишками сили. Тихий схлип виривається з горла сам собою і вона в той самий час здригається. Адже чоловік трохи нахиляється і з ніжністю гладить вказівним пальцем правої руки її ліву щоку.

- Все буде добре. Я тебе не скривджу, зараз зайдемо до відьми. Вона допоможе тебе приворожити. І далі пелюшки, памперси, сорочечки...- мрійливо закидає до стелі під'їзду він головою.

У динаміці хрипить старечий голос, який здається дівчині невиразно знайомий. На жаль, вона не може згадати де його раніше чула.

Короткий:

- Це я. - Від чоловіка.

І металеві двері пищать відчиняючись.

- Як часто ви водите дівчат для привороту в цей будинок? - Обурюючись вигукує вона, коли він грайливо підштовхує її вперед.

- Вже ревнуєш? - Задоволено бурчить.

- Та ви знущаєтеся! - Огризається, ледве піднімаючи ноги на кам'яні сходи.

З права у кабінці сидить консьєржка, в окулярах. Але дівчина зовсім не розуміє, навіщо та бабуся тут потрібна.

Стара жінка тільки косить очі в їхній бік, проводжаючи задумливим поглядом. Потім знову встромляється носом у газету або в кросворд, який читала до того, як вони увійшли.

У біло білий ліфт її майже вштовхнули. Чоловік тим часом протис 17 поверх і з силою підштовхнув Амалію до стіни. Ще мить тримався, поки двері зачинялися. Потім схилився припадаючи жадібно до її вуст, с зусиллям проштовхуючи свого язика до її рота.

Їй ніколи не подобалося подібне звернення, тим більше з примусу. Тому дівчина з усіх сил відштовхувала від себе потужне тіло, що нависало і фактично вдавлювало її в стінку.

- Мені брат повідомив, що ця відьма допомагає здобути щастя. - Задоволено бурмоче відсторонюючись. - Отже, зараз же перевіримо. Сподіваюся, станеш моєю.

Амалія тільки обурено фиркає, тильною стороною долоні витираючи губи від його поцілунків.

Жінка вже чекала на їх відчинивши двері. Гачкуватий ніс із загостреним кінцем і напрочуд молоде обличчя, здаються Амалії невиразно знайомими. Наче скам'янівши, вона застигла на порозі ліфта, намагаючись згадати щось дуже важливе. Але пам'ять уперто відмовляється їй допомагати. Картинки минулого відпливають, але їй чомусь згадується старий котел.