Розділ 25. Сутінковий морок та служителі закону.

Рік стояв на відшибі дороги, вдивляючись у темряву. Туди, де виднілася стара будівля, що повалилася. Його хижий погляд вловив слабке ворушіння. Об'єкт його уваги увійшов у морок, сховавшись там від своїх ловців.

Магічну сітку на нього встановили ще до темряви. Лана зі світлих зголосилася побути приманкою. Мало того, що вони встигли зробити цілком прийнятну за такий короткий термін пастку. Так ще й ретельно її замаскували у темряві, так що навіть найдосвідченіший темний не зміг би її виявити.

Він одразу ж дістав з кишені мініатюрний, але дуже потужний ліхтарик і миттєво попрямував у бік будівлі. Навколо була вже повна темрява, але його звіряче чуття вловлювало істот, що перебували поза мороком.

Ось, з власного будинку вийшов голова цього крихітного селища і Рік мовчки вилаявся. Нарікаючи на те, що вони вирішили не повідомляти виконавця влади цієї глушини.

Афон тільки хмикнув йому в слід, проводжаючи задумливим поглядом. Адже він не при справах, нехай його кандидатура теж була під підозрою.

Ось із будівлі №37 визирнула стара вдова Халеба. Вона теж не причетна до смертей, що періодично з'являється раз на два тижні по всьому материку.

Стара Рухе, тільки тихо рикнула, коли він пройшовся повз неї. Вона лежала у дворі власного будинку за №28.

Брати Бріг разом вистрибнули з вікон своїх власних кімнат уже у звіриному обороті. Почувши звуки тріску будівлі поблизу, вони миттєво покинули будинок, напевно злякавшись за свої власні шкури. Перевертні рідко сплять у самій будівлі, більше віддаючи перевагу відкритому простору. Вони теж тут ні до чого.

Он у вікні майнула тінь дівчини та одразу зникла. Про цю крихітку Рік, поки не знав нічого. Але відчував її силу. Потужна відьма, не світла і темна. Ще молода. Швидше за все, зовсім недавно ініційована. Та й відьми поза світлом і темрявою, вони самі обирають чий бік бажають прийняти. Найчастіше керуючись власними інтересами, та надають перевагу темряві.

Що цікаво простих людей тут зовсім не спостерігалося і це значно утихомирило і так розхитані нерви Ріка. Його крок став твердішим, впевненішим і спокійнішим. Важко не любити таких місць. Тут він міг бути самим собою, не приховуючи свого вигляду і знаючи, що на нього ніхто навіть косо не погляне.

- Зжерли лисицю... - рикнув повідомляючи Яшин.

Рик уже наблизився до поваленої будівлі. Їхня ціль - втекла. Мало того, світлу Лану лисицю загризли, встигнувши вибрати всі її внутрішні органи. Так ще й випили дівчину насухо, висушивши її повністю. Ні, не кров, а її життя. Так робили лише темні.

- Голими руками відловлю і яйця йому відірву, - вилаявся виходячи з протилежних насаджень Дан.

Він і був напарником Лани, дівчини лисиці зі світлих.

- Це якщо він самець, - пробурмотів Яшин, звертаючись до нього. - А якщо сука?

Нагадав він йому про випадок у Житомирі.

- Ось зовсім недавно був ідентичний випадок. Тільки випатрали темного і чоловіка, теж перевертня.

- Тут вам скажу, ще бабця на двоє сказала.

Обізвався десь з боку дороги Афон.

- Ви мені скажіть, на який чорт ви цю погань до мене в селище заманили?

- А куди ж іще? - Обурився Яшин. - І ми не заманювали, сам сюди поранений приповз. Ну... чи сама.

- Знав він це поселення. Знав.

Напевно, вперше у своєму житті погодився з Яшиним Дан.

- Вб'ю цього мерзотника... - заскавучав він сідаючи поруч із роздертим тілом дівчини.- Він же ваш темний! Ловіть його... чого стоїш? Пірнув швидко в сутінки мороку та витяг цього...

Соплі та виття, тим паче чоловіче, Яшин терпіти не міг тому й відійшов. У, Ріка самого з'явилося нездужання і він завбачливо відійшов убік, намагаючись вловити коливання мороку. Але ні, їхній зловмисник втік і не планував так швидко виходити назовні. А витягти його з мороку, не так то й легко, як говорить про це Дан.

- Відьму свою тягніть! - Рикнув Дан у бік мешканців, що зібралися навколо, вже набуваючи своєї звірячої форми.

Незабаром стискав тендітне, роздерте тіло світловолосої дівчини у своїх потужних долонях уже не людина. То був на половину тигр, на половину чоловік. Тільки повністю вкритий шерстю.

- Кого? Відьму?

Голосно розреготався Афон.

- Самі зі своїми справами розбирайтеся! Та щоб я. Та, щоб розбудити у такий час відьму? Ні, я собі не ворог. Дрібна ще, прокляне. А свій власний будинок, як і себе по запчастинах я поки що збирати не збираюся.

Він показово відступив убік, вказуючи напрямок до будівлі за №13.

Цілком собі звичайнісіньке число, ось тільки розташовувався будинок у центрі пентаграми. І, як відомо, завжди у таких місцях селилися могутні сили. Хоч то відьми, чаклуни чи маги. Ліс, камінь, вода, повітря та вогонь. Завжди були джерелами, що наповнювали їхню магічну силу, і цей будинок стояв саме по центру.

Вогонь, він же випалена під час великої стародавньої битви магів земля. Десь унизу розташовувалося гаряче джерело, з'єднуючись із водою. Ліс, він же, ось, поряд. А повітря було всюди. Але й воно було тісно переплетене. Огортаючи поблизу розташований кам'яний хребет, ліс і землю.

- Різкіше, - голосно голосив Дан.

Його біль втрати відчували всі. Але ніхто не поспішав йти до відьми, особливо з мешканців цього поселення, що нині жили тут.

- Шість років разом у дозорі. Шість! - Підвивав над бездиханним тілом дівчини напарниці світлий.

Адже вона навіть не встигла прийняти оберт у звіра. Такою і залишилася, маленькою, тендітною. Вузькі плечі вирізнялися гострою ключицею.

- Я піду, - викликався Рік.

Він, як досвідчений, темний, розумів, що в такому стані Дану не варто наближатися до відьми. Мало ще ненароком поранить її. А розгрібати наслідки потім будуть усі. Якщо взагалі, після цього все селище тванню не заросте. Адже й таке могло статися.

З відьмами взагалі варто було бути обачнішими, уразливі так ще й злопам'ятні істоти. Ті, хто бере силу з навколишньої їх природи.