Розділ 23. Різниця та відмінності.

Килим у будинку був соковито рубінового відтінку, він покривав практично весь коридор. Біля стін стояли диванчики оббиті темно-червоним оксамитом. Амалія рухалася вздовж світлих стін кольору слонової кістки, затамувавши подих, заглядаючи в кожну кімнату повз яку проходила. Розсувні двері були прочинені, відкриваючи перед її поглядом всю красу оздоблення всередині кімнат.

- Поки поживеш у мене. Потім знайдемо тобі щось до душі, якщо звичайно вирішиш піти. Чула у тебе є чудовий дім. Шкода, що він далеко, але й цю проблему можна вирішити. - Ідучи за дівчиною, задумливо міркувала Глафіра Адольфівна.

Амалія була надто схвильована та втомлена, щоб розпитувати в неї ще щось. А та лише на трішки затримувала на ній погляд і відразу ж відводила в бік очі.

- Тепер це твоя кімната.

Вказала вона на перші крайні двері, коли вони піднялися на другий поверх.

- Не соромся щось запитувати. Але зараз тобі буде корисно трохи відпочити.

Амалії залишалося тільки мовчки кивнути в розумінні того, що вона справді ледве ходить від утоми повільно переставляючи кінцівки. А та повернулась і з важливим виглядом вийшла, більше нічого не сказавши.

Кімната виявилася у смарагдових відтінках, а королівських розмірів ліжко відчувалося як м'який пух. В який дівчина негайно і провалилася, забувшись у солодкому сні на деякий час.

У двері постукали з наполегливістю, але Амалія не поспішала залишати це дане їй у тимчасове користування ложе. М'яке біле полотно матраца нагадувало сипучий теплий пісок з-під якого не хотілося вибиратися.

- Увійдіть,- все ще хрипким голосом після сну пробурмотіла вона.

- Мої вітання. Ем... я принесла тобі одяг. Вибач, що розбудила тебе.

Тендітна брюнетка виглядала розгубленою і трохи наляканою. Киваючи на купу одягу у своїх руках, вона боялася підняти очі та подивитися Амалії прямісінько в очі.

- Одяг отруєний? - Пожартувала вона.

- Ні, ні звичайно ж, ні. Що ти. - Ще більше злякано пролепетала їй дівчина.

- Тоді поклади на диван. Я потім погляну на те, що ти принесла.

- Глафіра буде вкрай незадоволена, якщо ти запізнишся на сьогоднішній сніданок.

Брюнетка винувато опустила очі в підлогу, після чого впевнено підвела погляд на Амалію.

- Прошу вас приміряйте одяг будьте ласкаві. Я не хочу, щоб вона гнівалася.

Дівчина вийшла поклавши купу одягу на столик і пуф біля дверей. А Амалія тим часом прислухалася до відчуттів у власному тілі. Після чого підвелася і взялася перебирати принесені їй речі.

Ось дивовижної ажурної в'язки сукня кольору фуксії, зв'язана явно в ручну з найтоншої нитки, з тонкою блискучою підкладкою із сатину такого ж кольору. Перлинно-темна спідниця, з білою повітряною кофтою. Там були штани небесного кольору, в парі із суворою блузою лілового відтінку. І ще кілька комплектів мереживної спідньої білизни різного відтінку червоного, насиченого синього, ажурно білого та чорного з найтоншого шовку.

Амалія все ще стояла, розглядаючи черговий зі смаком підібраний комплект одягу, як у кімнату постукали.

- Поспішай, Глафіра Адольфівна сердиться. Взуття я поставила під дверима.

Приємно було переконатись, що речі були підібрані ідеально за розміром. Вона обрала найприйнятніший для роботи в офісі комплект і поспішила на вихід.

Її стегна облягала коротка спідниця перлинно-чорного відтінку, через напівпрозору повітряну кофту просвічувався темного кольору ліф і Амалія анітрохи не бентежилася свого вибору. Навпаки, вона була щаслива та надмірно задоволена своїм вибором.

Безперервно оглядаючись на всі боки, вона плавно спустилася вниз. Впевнено прямуючи до обідньої зали. Двері відразу від'їхали, варто було простягнути до неї долоню, і дівчина не встигла й оком моргнути як опинилася в просторій кімнаті. А у ніздрі миттєво вдарив апетитний запах шинки та яєць.

Глафіра вже була там, повільно підносячи вилку до рота. Витончено відрізаючи гострим ножем маленькі шматочки від більших шматків.

Всього на мить відклавши вилку та ніж, вона взялася за келих наповнений темно-червоною рідиною і кивком запропонувала Амалії сідати за стіл.

Чоловік і дві жінки, що стояли вздовж столу, нагадували слухняних манекенів, що бояться поворухнутися і навіть зітхнути.

Жінка, що сиділа в цей час за столом, тільки підняла тонку брову, з німим запитанням на обличчі: «Чи буде Амалія сідати або так само стане бовваном біля столу».

Амалія ніби прийшла до тями, розуміючи, що ось уже кілька хвилин як зачарована спостерігає за тим, як та снідає. Потім відразу рушила, в напрямку до столу. Одна з жінок що стояли з повагою нахилилася і безшумно відсунула стілець. Друга тут же метнулася розкладати столове приладдя навпроти Амалії. А чоловік, мабуть, кухар, поспішив покинути кімнату і незабаром вніс білосніжну тарілку на сріблястій таці. З другою порцією сніданку, що парував парою.

- Доброго ранку, - збентежено пробурмотіла дівчина.

- Ах. Так, звичайно ж добре. - Посміхнулася їй елегантно одягнена начальниця.

Сиділи мовчки, поглинаючи кожен свою порцію і тільки тихий перестук приладів по тарілках віддавався звуками їхньої присутності.

Жінка закінчила першою, підвівшись вона злегка перехилилася через стіл. Її блакитні очі вільно блукали тілом Амалії, від її погляду тіло дівчини немов палало у вогні. І в той момент коли вони зустрілися очима, дівчині здалося, що погляд наставниці на мить спалахнув білим вогнем. Блиснувши блакитними очима, жінка здається залишилася задоволеною. Після чого неквапливо покинула кімнату.

Хвилин за п'ять, з'явився чоловік. Він повільно вплив у зал, ледь кивнув, коли Амалія звела на нього погляд. Потім привітно посміхнувся й махнув долонею у привітанні.

- Як ви могли? - Поцікавилася вона. - І що вам треба?

Він дивився на неї з часточкою захоплення та поваги. Його карий погляд ще деякий час блукав поверхнею столу. Потім він заговорив: